Яцек Хуго-Бадер
Життя, то їзда
За мить до старту серця Лукаша Романека та Рафала Курманського б’ються в ритмі 180 коливань за хвилину. Вони не зробили жодного швидкого кроку, натомість їх серця працють швидше ніж у марафонця на 42 кілометрі виснажливої дистанції.
Лукаш Романек та Рафал Курманські в 2001 році виступали у фіналі особистого чемпіонату Європи серед юніорів. Лукаш тоді став чемпіоном, а Рафал — віце-чемпіоном континенту.
В той самий час, в Грудзьондзі 23-річний Роберт Дадос поспішав на тренування. Він також був вже чемпіоном серед юніорів, але світу, і три роки тому. Він гнав по місту на своєму мотоциклові немов навіжений. З бічної вулички “виповзла” старенька машина. Бордового кольору…
Годину пізніше тієї самою вулицею їхала дружина Роберта Дадоса — Агнешка. Вона впізнала мотоцикл свого чоловіка та його чоботи…
— Люди кажуть, що якщо під час аварії з людини злітають чоботи, то вона вже не виживе, — каже п. Агнешка.
Роберт помирав. Мав поламані кості, втратив шматок печінки, одну легеню та безліч крові, яка стікала до ями обабіч дороги.
— Скільки мав на спідометрі? — запитую я.
— 140. А день перед цієї трагедією їздили разом. Він в спортивному комбінезоні з кевлару, а я в юбці, в туфлях на шпильках та в його шоломі на голові. Здавалося, що зараз вітер відірве нам обом голову. Летіли ми десь зі швидкістю 180 км/год, не менше. Роберт купив цей мотоцикл, хоча в контракті, який від підписав зі своїм клубом, був пункт, який забороняв йому їздити на шосейних мотоциклах. Ризикувати йому дозволяли, але тільки під час гонок. Але Роберт прагнув свободи, особливо, коли його щось виводило з себе. Тоді він сідав на мотоцикл, волосся в різні боки, розщібав куртку і мчався вперед без будь-якої мети. Чим далі, тим з більшою швидкістю. Немов утікав кудись. Казав, що мотоцикл дає йому почуття незалежності.
— Пані була вища від Роберта на півголови. Чому завжди ходила на каблуках? Адже Роберт мав тільки 170 сантиметрів зросту і дуже комплексував з цього приводу.
— А звідки пан це взяв?
— Це мені сказала його мати
— А мені Роберт ніколи нічого про це не казав…
Роберт, викараскався, майже з того світу, після цієї страшної аварії. І… повернувся в спідвей. Але на гонках вже не все складалося для нього так, як він хотів. Все частіше його можна було побачити останнім, хто перетинав фінішну риску.
Страждав він ще три роки. 23 березня 2004 року повісився в батьківському домі, в маленькому селі неподалік від Любліну.
“То найбільша трагедія з часу смерті ще однієї польської легенди спідвею Едварда Янцажа, якого зарізала ножем власна дружина”, — писали спортивні газети.
„Величезна тиск, молодий вік та гроші. Цього з лихвою вистачить, щоб у твоїй голові повставала вибухова суміш”, - написав фан Роберта Дадоса на одному з Інтернет-форумів.
„Я його розумію”, - так прокоментував вчинок Роберта Рафал Курманські, гонщик клубу з Зеленої Гури. — „Я знаю, що він відчував”
„Як він міг піти на такий крок?!?” — емоційно вимовив Лукаш Романек, гонщик клубу з Рибника. — „Такий добрий хлопець. Мав гарну дружину, чудового сина, свою квартиру, добрий контракт. Це ж тільки спорт!”
Так, це тільки спорт. Спорт, в якому чотири роздратованих емоціями мужчин женуться на вузенькій гаревій доріжці на мотоциклах, які заправлені спиртом. Їх 77-кілограмові машини з півлітровими двигунами та єдиним циліндром мають потужність 80 кінських сил. У віраж вони входять зі швидкістю близько 100 км/год.
І в них немає гальм.
Під час усіх гонках на усіх треках повинна біля доріжки стояти „карета” „Швидкої допомоги”.
Не проходить жодного року аби в польській лізі не загинув або не став калікою хоча б один гонщик. В цьому році на треці в Кросно Рафала Вілка, який не втримався на мотоциклі при виході з повороту, переїхав його напарник по команді. Зламав йому хребет. Рафал ніколи більше не встане на ноги…
Немає такого гонщика, який би на протязі своєї кар‘єри не отримав жодної травми, не зламав жодної кості. Хоча, такі травми, як перелом кінцівок, ребер, ключиці, тазу або струс мозку взагалі не вважаються в середовищі гонщиків серйозними.
Роберт Дадос з 15-річного віку носив платиновий стрижень в передпліччі, який вже до кінця життя так і не набув нормального вигляду. Його найбільша травма — це та, яку він отримав внаслідок аварії на вулиці в Грудзьондзі.
У вересні 2003 року під час командного чемпіонату Польщі серед юніорів Рафал Курманські зчепився зі свої суперником. „Лежав тоді під парканом і боявся поворушити бодай якоюсь частиною свого тіла. Не відчував ні рук, ні ніг, тільки нестерпний біль в області шиї. Першим до мене підбіг лікар з „карети” „Швидкої допомоги”. Запам‘ятав його прізвище. Лікар Волошин. А оперував мене доктор Бембен”