— То в мене теж таке саме! — перебиваю я п. Малгожату. — А що це проблема? Дісграфія — це негарне написання літер. Ви за ним таке помічали?
— Ні. Він писав дуже гарно.
Як повернувся від родини з Вроцлаву до Любліна, то три дні був у нас вдома і лежав собі. Такі гарні дні були. Я кажу йому, йди на двір Роберт, пройдись куди-небудь, а він відповідає, що піде пізніше. Я його впізнати не могла. Не могла зрозуміти, звідки в нього ця депресія. А на третій день, коли я повернулася з роботи….
Шлюб Агнешки та Роберта Дадосів розпадався.
— Цілий час ми з ним сварилися, — каже п. Агнешка. — Кожного разу по якихось дрібничках, адже в нас усе було. Але найбільше через те, що не любив сидіти вдома. Тільки тренування та колеги. Але в останній тиждень перестав виходити з дому. Було видно, що з ним коїться щось недобре. Почала я за ним стежити. Робертові це дуже не подобалося, що я за ним постійно ходжу. Напевно через це він і втік до батьків.
Агнешка народилися і виховувалася у найбіднішньому районі Любліна. З Робертом познайомилися на великій дискотеці. Дадосові були тоді лише 16 років, але він вже був «зірочкою» місцевого спідвею.
— Але коли я з ним познайомилися, то він ще не був багатим, — каже п. Агнешка. — Мав тільки 650 доларів, коли переїхав до Грудзьондза.
Агнешка кинула навчання та поїхала за ним. Йому було 17, їй на рік більше. Купили квартиру, народився в них син Денис. Агнешка ніде не працювала.
— Нічого вона не робила, — каже мати Роберта Дадоса. — Я мала п’ять дітей, шість корів, два гектари буряків і з усім справлялася. І діти не ходили обосраними. І не було ніяких автоматичних пральних машин, як зараз, тільки звичайні пральні машини і вода з крану. А вона мала тільки одну дитину і наймала няньку. Богу дякувати, нарешті, вони, хоча б, одружилися з Робертом.
Агнешка була першою і єдиною жінкою Роберта Дадоса.
Моніка була перша і єдина жінка Рафала Курманського.
Вона народилися в Сулечові. Батько був поліцейським, мати працювала на пошті. З Рафалом була від 16 років свого життя. Йому тоді було 17.
— Що казали батьки на те, що ви разом жили?
— Спочатку було важко, але коли Рафал отримав від клубу квартиру, то батьки погодилися з нашим рішенням жити разом і відпустили.
По закінченні школи Моніка ніде не працювала.
Сибілла була перша і єдина жінка Лукаша Романека.
Родом вона була з сусіднього села. Познайомилися на дискотеці, коли обом було по 14 років. З 17 років жили разом, але ніколи в житті разом не відпочивали. Той перший раз, коли вони познайомилися, був останнім, коли вони разом ходили на танці. Один раз разом поїхали на уїк-енд, який Лукаш провів перед телевізором, тому що там показували якісь спідвейні гонки.
— Його цікавили лише мотоцикли. — каже Сибілла. — Погодився поїхати зі мною, коли я дозволила взяти йому з собою мотоцикл. Серйозно. Я буду ходити собі на пляж, а він буде копирсатися у своєму мотоциклі. Увесь свій вільний час він проводив в гаражі і щось там робив зі своєю технікою. Подобалося мені дуже з ним там сидіти.
— А які в нього були недоліки?
— Не знаю. Не було в нього недоліків…
Лукаш жив з батьками, а Сибілла досить часто в нього. Весілля призначили на кінець жовтня 2007 року.
— Молоді гонщики так швидко намагаються «увійти» в доросле життя, ніби вже збираються ось-ось помирати, — каже тренер Чеслав Чернецькі. — В їх житті з’являються жінки, які одразу намагаються взяти їх «в оборот», тому що спідвейний гонщик для дівчини з села або нетрів — це ласий шматок. Але з них такі жінки, як з цих хлопців чоловіки. Недозрілі, непідготовлені до життя, але з великими фінансовими забаганками. І таким чином дуже часто кар’єра юнаків після таких знайомств закінчується. Ті дівчата, ті молоді дружини — це їх найбільше прокляття.
— Люди, які не тримають свого слова, наглі, хами, дуже жадібні, - так Ярослав Сівек, президент клубу першої польської ліги з Любліна, характеризує польських гонщиків. — Кілька разів думав, що прийдеться мені утікати через вікно, коли не міг їм вчасно виплати гроші. Думав, що вони мене приб’ють.