Для нього це відчуття було майже таке ж осоружне, як для вас, й у багато разів осоружніше, ніж для мене.
А якщо ви не згодні, то розповідайте далі самі, а я мовчатиму.
Високий хлопець, що до того нудьгував за шинквасом, повагавшись, попрямував до нього. Не прощаючись із нудьгою. Великі кістляві лапи бармена (гарсона? офіціанта? прибиральника?!) теліпалися в такт ході, нагадуючи протези. На лівій щоці хлопця красувалася пляма винного кольору, її обриси нагадували карту Хенінгськой області; знову згадалася відправлена батькові телеграма, і безгрошів’я, яке дасться взнаки десь за тиждень, а за два звично задріботить поряд, мов нелюба дружина.
— Пива немає.
Гострий ніготь почухав пляму на щоці, неначе без цього жесту бармен-гарсон-прибиральник не наважився б заявити вголос: пива немає. Від сказаного віяло визначеністю, якоюсь однозначністю вироку долі, остаточністю доконаного факту, і, на диво, водночас із роздратуванням він відчув спокій.
Гримуча суміш.
— Шампанського. Яке у вас найдорожче?
Бармен-прибиральник-офіціант мовчав і дивився на нього. Такі відвідувачі не просять шампанського, читалося в пустому риб’ячому погляді, такі відвідувачі п’ють пиво, світле або темне, яке є, тому що вибирати нема з чого, і ще тому, що такі відвідувачі… втім, байдуже.
— «Вдова Маргарет». Чверть реала за келих.
— Дайте келих. Порожній. І повну пляшку «Вдови». Ось вам асигнація в п’ять реалів, решти не треба.
— Лимон? Сир? Маслини?
— Я просив шампанського. Якщо я захочу чого-небудь ще, я вас покличу.
Гарсон-прибиральник-офіціант побрів назад за шинквас, де й завовтузився, брязкаючи чимось невидимим. Він провів хлопа поглядом, і спокою стало більше, а роздратування — менше. Брак грошей дасться взнаки вже завтра, найбільше — післязавтра, та це незначний факт, це просто дрібниця, яку можна кинути в крижане море в надії повернутися сюди влітку.
Якби він напевно знав, що повернеться, йому було б набагато легше.
Як вам і мені.
Зараз йому принесуть абсолютно непотрібну пляшку, він відкоркує її без пострілу (навряд чи цей високий хлопець із родимкою і протезами замість рук здогадається відкоркувати сам!), наповнить келих і, зробивши перший ковток, почне перекочувати в жмені спогад, як скнара-міняйло перекочує перший уранішній заробіток. Це все вже трапилося: каліка-продавщиця, прогулянка набережною, погляди старих і безглузде замовлення в барі — це все трапилося, і тепер про це можна згадувати неквапливо, докладно, насолоджуючись незмінністю замість невизначеності.
Це тішило його як тішить вас, тільки більше; а я тут взагалі ні до чого.
Так воно й сталося, а шампанське виявилося цілком пристойним. Хоча він не любив шампанського і абсолютно на ньому не тямився, надаючи перевагу коньяку, на якому також не тямився. Просто пив, часто забуваючи зігріти чарку в долоні, як завжди рекомендував батько. О, батько, мабуть, одержить телеграму до вечора, поплямкає сухими старечими губами і засяде в крісло аж до півночі: гріти ноги під пледом і думати про сина. Грошей він, звичайно, дасть. Ні, не так: грошей він, напевно, дасть. Річ, загалом, не в грошах, а, знову ж таки, у невизначеності майбутнього: дасть-не дасть, вишле відразу або помучить очікуванням, уріже звичну суму або, навпаки, розщедриться… Набагато краще було б сидіти у відкритому барі вже одержавши батьківські гроші і знаючи наперед, наперед і напевно: ось вони, гроші, а ось і лист від батька, лист або телеграма, це є, це надбання минулого і тепер нікуди не подінеться від погляду й замилування!..
Зуби знову защеміли від холоду, коли він зробив другий ковток.
Він поморщився; і побачив її.
Як не дивно, він пропустив момент, коли в барі з’явилася нова відвідувачка. Худенька дівчина в пальті з норковим коміром і старомодному капелюшку сиділа зараз біля самих поручнів, і перед нею стояло блюдечко із нарізаним грейпфрутом.
Коли гарсон-офіціант-бармен прийняв замовлення й подав їй грейпфрут — він теж пропустив.
Вона підняла голову, поглянувши на нього із сміливою свободою, і ще з якимсь темним, прихованим острахом. Вона не відводила погляду, і він здивувався неймовірній зелені її очей.