— Чого ти розійшовся? — спитала спокійніше Аліса, проколюючи мене очима.
— Я хочу знати, що ти тут робиш, — сказав я, відчуваючи, як відвага підноситься з п'ят до голови.
— Чекаю на тебе, не бачиш?
— У корчмі?
— А що в тому поганого?
— Порядні жінки до корчми не ходять!
— Тебе цілу ніч і цілий день не було вдома, тож я вирішила зайти сюди, знаючи, що скоріше чи пізніше ти тут появишся.
— А що тут робить цей бичок? — я драматично штурхнув рукою блондина.
— Ти сам щойно казав, що порядні жінки самі до корчми не ходять. Тож я попросила його як ескорта.
— Ти вже не раз бувала в цій корчмі сама!
— Але тоді я не була ще порядною жінкою.
Це вже мене доїло! Начеб тепер вона була поряднішою! Лицемірство цієї шльондри не мало меж. Вона прилюдно кпила собі з мене. А це вже боліло! Як-не-як вона не рівня мені. Я все-таки людина з філософською освітою. Щоб заспокоїтися й логічно продовжити цей неприємний диспут з Алісою, мені треба було випити хоч дві-три чарки 80-відсоткової. Та пити з пляшки блондина я ніяк не хотів. Його горілка не пролізла б мені через горло. Тож я покликав шинкарку Лізу й замовив для себе пляшку.
— Пийте з цієї. Тут є ще досить горілки навіть для такого легендарного пияка, як ви, — блондин великодушно посунув до мене пляшку.
Мені був не до смаку його іронічно-насмішкуватий тон. Зрештою, я не вважав себе пияком. Любив випити чарочку-дві, щоб натхненніше вести філософські диспути. Але яке це пияцтво?
— Ви забагато собі дозволяєте, молодий чоловіче!
— Що саме? — спитав невинно блондин.
— Те, що прилюдно обзиваєте мене пияком! Що злягаєтеся з моєю коханкою.
Цього останнього я не хотів говорити, воно вирвалося мені з горла мимохіть.
— Приємність по моєму боці, шановний пане…
— По твоєму, га?! А мала б бути по моєму! Все-таки вона моя коханка, не твоя! — крикнув я на ціле горло і кинувся на блондина з кулаками.
Блондин підвівся — він був на дві голови вищий за мене й кремезний мов дуб — вхопив мене за комір і підніс у повітря. Я подригав трохи ногами, а тоді відразу зів'яв. І, коли блондин кинув мене у крісло, я принишк і, вкрай переляканий, випив три чарки підряд, — із пляшки блондина, мушу з почуттям сорому признатися. На щастя, горілка легко пройшла через горло.
Я не мав найменшої охоти продовжувати драчку з блондином. Честь є честю, але тратити життя через таку невірну суку, як Аліса, я не мав ніякого бажання. Іншими словами, я повівся як людина з філософським нахилом і взявся до горілки.
Скоро Ліза принесла мою пляшку. Компаньйони негайно прилизалися до неї й пили за моє здоров'я. Хвальба завжди лестила моє піднебіння, тож я заспокоївся, подобрішав і випив ще три чарки. Але на Алісу щось найшло і вона ввесь час псувала мій гарний настрій. Спершу присідалася то до одного, то до другого компаньйона і терлася до них цицьками. Компаньйони засвічувалися, мов каганці, а мене шляк трафляв. Не могли вони відмовитися від тієї честі хоч би задля мене, хоч би задля того, щоб і я розважався по-людськи? Ми давно вже, наприклад, не вели філософських диспутів. І цього вечора я мав велике бажання подискутувати, це дало б мені глибоке задоволення. Але сумна суть людської природи така, що вистачить привести між найбільших філософів жінку з оголеними грудьми, щоб уся філософія миттю вивітріла з їхніх голів. На жаль, і я не був тут винятком.
Але Атіса на цьому не зупинилася. Вона, ні з сього, ні з того, запропонувала піти до мешкання блондина й уладити там груповий секс. Компаньйони, мов побожеволіли, — ожили, розмахували руками, реготали, причесували волосся, навіть про горілку забули. А дурнуватий Бруно полетів додому, щоб привести свою коханку. Він вважав, що було б несправедливо віддавати всю благодать їхніх прутнів єдиній Алісі. Його коханці також належить трохи щастя.
Я почувався покривдженим і знеславленим. Не сказавши нікому й слова, я вийшов з корчми й пішов додому.
10. Як пропала моя коханка Аліса
Сьогодні я прокинувся пізно. Надворі мжичив дощ, і моя захаращена голова ходила обертом. Я вимився холодною водою, зодягнувся, і думки в моїй голові почали вкладатися в невиразний порядок. Перевіривши помешкання, я усвідомив, що Аліси не було вдома. Це поставило мене в невигідне становище: я не знав, чи вона приходила додому спати, чи ночувала у блондина. Мене справді не обходило, де юна спала, але я люблю точно знати про стан речей. Тоді я почуваюся певніше, хоч у більшості випадків не роблю нічого, щоб змінити той стан речей. Я зробив собі міцної кави й випив без цукру. Думки відразу закрутилися жвавіше, і я, натягнувши дощовик, вийшов надвір. У мене не було найменшої охоти шукати Алісу. Хай вона шукає мене, а ще краще, хай шукає вітру в полі. Я тоді матиму хоч хвилину спокою.
Як кожного вечора, я пішов до нашої корчми. Компаньйони сиділи за звичним столиком і, на відміну від кожної ночі, були похнюплені. Не знаю, чи їх роз'їдало сумління через те, що вони брали участь у груповому сексі з моєю Алісою, чи думали, що я вчора образився на них і не прийду більше до корчми. А це останнє було б великою трагедією для них, бо, як уже згадував, я єдиний був спроможний поставити пляшку. Я ніколи тим не чванився, але нема в тому нічого непристойного, коли скажу, що я одідичив немаленьку суму грошей і можу жити з поміркованим розмахом. Я не мав охоти розпитувати компаньйонів, чи той груповий секс, який пропонувала Аліса, відбувся. Взагалі не мав охоти говорити з ними. А сів мовчки на стілець, покликав шинкарку Лізу й замовив солідну закуску й пляшку горілки. Згасивши голод, я відкоркував пляшку і випив три чарки підряд. Мої компаньйони дивилися на мене, мов обмоклі пси. Мені стало їх жалко і я посунув до них пляшку. Вони відразу ожили, і горілка зникла з пляшки умлівіч. Всі-бо ми відчували велику спрагу.
Я замовив другу пляшку, і в наші голови почали напливати бурхливі візії. До нас повернувся апетит до філософських диспутів, які ми останнім часом так ганебно занедбували. Це мене так зворушило, що я відразу замовив третю пляшку, щоб не перебивати диспутів.
Цим разом ми наблизилися до модерного часу та до модерної методології: витягували то твір Спінози, то К'єркегора чи Ясперса і кидали ним об кам'яну долівку. Твір розбивався на друзки й розсипався під столом. Ми називали цей процес ДЕСТРУКЦІЄЮ.
Після того ми лазили попід столом і лавками, визбирували шматки розбитого твору й кидали їх на стіл. Тоді починали складати ті куски в нову систему. Ми називали це ДЕКОНСТРУКЦІЄЮ. Щоправда, всі ці куски не прилягали ідеально один до одного. Та нас це не обходило, бо саме така дисгармонійна композиція найорганічніше підходила до нашого піднесеного інтелектуального стану (ми ж бралися до третьої пляшки). Мало того, нові тексти, які ми складали з тих шматків, були далеко глибші й оригінальніші, ніж твори великих філософів минулого. Щоправда, ці наші тексти були цілком незрозумілі, але хто з філософів цікавиться сьогодні такими пережитками, як зрозумілість чи логіка.
При цьому мушу згадати шинкарку Лізу, вплив якої на наші філософські злети був далеко більший, ніж вплив горілки. Вона збуджувала нашу уяву великими сідницями й розмашистими грудьми.
Коли опівночі шинкарка Ліза пішла додому, а залишився з нами тільки власник корчми Отто, наш настрій і наше натхнення полетіли коміть головою в підсвідомість. Ми допили третю пляшку й розійшлися в різні сторони містечка до своїх домівок. Але, вийшовши на свіже повітря, я відчув наплив радості. Наші філософські диспути цього вечора були особливо цікаві й оригінальні. Тому поспішав до Аліси у великому піднесенні.
Ця ніч відрізнялася тим, що до мене не чіплявся блуд, і я відразу прийшов додому. Та коли я зайшов до свого мешкання, в ньому було темно. Це відразу насторожило мене. Такого ніколи перед тим не траплялося. Я перейшов коридорчик, зайшов до вітальні й увімкнув світло. Тоді раптом побачив, що моя коханка Аліса лежала на підлозі мертва.