— Як-то не працює? А з чого тоді живе?
— З кохання! — розреготався Бруно.
Бруно ніколи не відзначався тонкощами, тому я й пропустив його дурну репліку повз вуха.
— Кажіть, до чорта, що сталося з Лізою, а то не буде третьої пляшки!
Приперті до стіни, компаньйони сказали мені, що Ліза вийшла заміж. Мене наче обухом вдарило. Це була несподіванка, яку важко було проковтнути.
— Як вона могла виходити заміж без мого відома й благословення! Така поведінка вкрай негідна! Не тільки негідна, а й дурна. Бо в напливі радості я міг дати їй гарне придане.
— Га-га-га! Вона кожної ночі дістає гарне придане, краще, ніж діставала від тебе, — знов розреготався Бруно.
Цим разом я образився. Я був свято переконаний, що саме я якнайкраще вдоволяв Лізу в ліжку. Принаймні вона ніколи не нарікала. Навіть Гільда задоволена мною. А вона розуміється на цих речах.
— То за кого вона вийшла заміж?
— За того блондина, з яким колись волочилася Аліса.
Моя чоловіча гордість відразу присіла. Блондин був молодший і гарніший за мене. І напевно мав чим вдоволяти Лізу краще за мене. Та це ніяк не потішило мене. Мені було б далеко легше, якби вона вийшла заміж за якогось каліку. Тоді я навіть побажав би їй щастя в житті. А той зарозумілий і пихатий блондин вже давно сидить мені в печінках!
Але не в тому справа. Ліза отак нагло й несподівано не могла вийти заміж. Вона давно вже мусила злягатися з тим блондином. А в той самий час прикидалася вірною мені, вдавала святеньку, хоч до серця прикладай.
Та хто зна. Може й, розлютившись на мене, вона отак без задуми, без всяких церемоній та інтимних баляндрасів, вирішила вийти за блондина. Від жінок всього можна сподіватися.
Звичайно, я останнім часом не міг дивитися на неї, хотів за всяку ціну позбутися її. Але не в такий принизливий для мене спосіб. Воно було б далеко достойніше, коли б я перше оженився з Гільдою і дав Лізі копняка. А вийшло навпаки. І не треба тут великої логіки, щоб довести, що діставати копняки від любої колись жінки — не дуже-то приємно.
Я купив компаньйонам третю пляшку, а сам пішов додому, щоб забути про Лізу і звернути свої думки до прекрасної Гільди. Але й у цьому не знайшов багато потіхи, бо усвідомив, що Гільда саме сьогодні вдоволялася з іншими мужчинами, а я самотньо волочився вулицею додому Куди не повернуся, всюди неприємності.
Тож, коли я зайшов до свого мешкання, на мене повіяло холодом. Ліза не чекала на мене гола при одвірку. І в мешканні було надто тихо. Я раптом почувся скривдженим долею. Все-таки Ліза була чудовою жінкою. І я знову по-справжньому затужив за нею. Приємно було, коли вона залазила до мене у ванну й виповнювала її своїм розкішним тілом. Гарні були часи!
Ліза саме тепер, у теперішній ситуації, підходила б мені найідеальніше. У будні дні я переживав би з Гільдою сеанси дикого кохання. А вікендами мав би злагоду й безмежне задоволення від пухкенького Лізиного тіла. Ідеальнішого укладу стосунків не можна й уявити.
Але той проклятий блондин знівечив мені можливість такого прекрасного життя!
15. Аліса знову повернулася до мене
Моє життя нарешті набрало змісту й глибини. А з цим прийшла також гармонія і злагода. Гільда розуміла кожний порух моєї душі, кожну вібрацію моїх почувань, — і вдоволяла їх якнайглибше, чи, радше, вдоволялася мною якнайбільше й безцеремонно. Це відносилося не тільки до сексуальності, але й до духовних сфер. Гільді імпонувала моя ерудиція, інтелектуальна ширина й філософська поза. Будучи розумною жінкою, вона заводила зі мною гарячі диспути про екзистенціалізм, конструктивізм, деконструктивізм, онанізм, — аж мені голова ходила обертом. Ці диспути кидали її в таке невтримне натхнення, що вона здирала з себе і з мене одяг і віддавалася кількагодинному шалу кохання.
Отже, мої будні були суцільним святом. Нарешті я знайшов гармонію між духом і тілом. Гірше було у вихідні. У п'ятницю ввечері я біг до корчми ще окрилений, бо відчував велику спрагу. Але, випивши кілька чарок, я втрачав свою гармонію. Бо диспути з компаньйонами мене вже не цікавили. Я мав сексуальніші й цікавіші диспути з Гільдою протягом тижня. Не цікавили мене й пияки, які безнастанно поплескували мене по плечі, щоб я поставив їм чарку. Одна лише горілка не втратила свого смаку.
Та коли я повертався до свого мешкання, на мене з усіх стін віяло холодом. Моє мешкання перестало бути для мене домом. Я почувався вдома у Гільди. Не мав я ніякого задоволення, коли ліз у ванну, почувався самотнім у ліжку.
Гільда була в далеко вигіднішому становищі: в будні дні бавилася зі мною, а вікендами шаліла зі своїми «найдорожчими» (тими, які дорого платили) мужчинами. Тому я вже не раз і не двічі тужив за Лізою. Але розбитих стосунків, як і розбитого яйця, не зліпити.
Ми таки одружилися з Гільдою. Я не дуже-то рвався до женячки, але Гільда наполягала. Їй, мабуть, треба було престижного мужа, беручи до уваги її професію. А я, без сумніву, саме таким мужем був. Ми розписалися в Бюрґерамті без ніяких церемоній. Але весілля справили гучне. Спершу ми мали вибагливий обід з шампанським «Моет» у ресторані. На обіді були присутні всі Гільдині «найдорожчі» мужчини (вони й платили за обід). На жаль, не було жодної жінки, що ставило мене в невигідне становище, бо не було на кому ока спинити. Гільду обліпили поглядами її «найдорожчі», і для мене не було вже на ній місця, щоб зупинити око. Ми забавлялися до півночі, а тоді Гільда запросила всіх мужчин на пошлюбну ніч, яка тягнулася три доби. Мужчини почергово й групово кохалися з Гільдою, поки не «змахалися» до того, що третього дня не могли підвестися з долівки. А Гільда з кожним днем була все енергійнішою, все вимогливішою і все краще почувалася. Я був безмежно щасливий, що вона запросила тих мужчин, а то я сам був би спустив з нею духа упродовж трьох днів кохання.
На диво, ми з Гільдою творили ідеальне подружжя. Вона гордилася тим, що має такого презентабельного й мудрого чоловіка, як я, любила з піднесеною головою проходжатися зі мною містечком; а я, у свою чергу, також був задоволений, головно тим, що вона так високо цінила й вихваляла мене, а також і тим, що відчувала всі мої емоційні збочення і вдоволяла їх, вивільняючи в такий спосіб мою творчу енергію для філософських роздумів.
Я мав лише одну проблему в своєму щасливому житті: як провести вихідні дні. Бо Гільда категорично не хотіла відмовлятися від своїх «найдорожчих». Поперше тому, що втратила б сексуальний баланс, бо я одночленно не міг заступити всіх тих прутнів, — і це свята правда. По-друге, ці мужчини приносили їй високий прибуток, і вона могла дозволити собі високий рівень культурного життя, чого я не міг їй забезпечити. Цього останнього вона не казала, але я сам додумався. Я був досить заможною людиною, але моїх прибутків ніяк не вистачило б на екстравагантні строї, які Гільда любила міняти майже кожного тижня, та на нічні клуби, які Гільда любила відвідувати майже кожного вечора. Я все це розумів і був щасливий з цього приводу. Але вікендами, я все-таки дерся по стінах із нудьги.
Врешті-решт і ця проблема розв'язалася позитивно для мене в дуже незвичайний, майже чудотворний спосіб. Нормально, повертаючись з корчми до свого мешкання, я годинами любувався собою в дзеркалі, щоб розвіяти нудьгу і якось згаяти час. Відколи Гільда почала захоплюватися мною, я переконав себе, що я гарний мужчина, хоч, насправді, це була ілюзія. Але ілюзія ця була така правдоподібна і приємна, що я часто заглядав до дзеркала, щоби все наново переконувати себе, який я гарний. Одної суботи ми з компаньйонами були в такому піднесеному настрої, що випили додаткову четверту пляшку вісімдесят-відсоткової. Добравшися по великих труднощах до своєї квартири, я відразу побіг до ванної, щоб глянути на себе у дзеркало. Та раптом мене наче облило холодною водою, і я опритомнів. У дзеркалі лежала моя колишня коханка Аліса. Була зовсім гола, ліниво розтулювала ноги, посміхалася лукаво й підморгувала до мене. Роз'ятрена лють почала рвати мені печінки! Я досі не міг простити їй того, що вона так ганебно зраджувала мене з блондином і, може, також із іншими.