— Бачу, ти щасливий, що я повернулася.
Вона ще покпиває з мене!
— Чого ти повернулася?!
— Бо бачила, що ти був нещасливий і нудьгував у вихідні дні. І замість думати про мене, ти тужив за тою розлізлою Лізою. І це ображало й обурювало мене. Хіба Ліза була ліпша за мене?
— Ні, не була. Але не в тому справа.
— Ага! Справа в тому, що покірна Ліза догоджала б тобі тоді, коли Гільда шаліла з іншими мужчинами і надробляла те, чим ти не міг їй достатньо догодити…
— Мовчи! Не лізь між мене й Гільду.
— Я й не думаю лізти. Але признайся, ти не спроможний-таки повно вдоволити свою Гільду.
— А хто спроможний!
— У тому то й річ. Ніхто не спроможний. Тому я й вирішила повернутися і розважати тебе суботами й неділями.
— Я тобі не вірю! Ти знову почнеш мотати інтриги між мною і Гільдою.
— А хіба я коли-небудь займалася інтригами?
— О, ні! Ніколи! А хто снував їх поміж мною й моїми компаньйонами? Хто тягався з тим блондином?
— Я все те робила для твого добра.
— Якого мого добра?
— Щоб ти поменше пив і поменше зраджував мене.
— Значить, ти робила це для свого добра, а не мого.
— Що було добре для мене, було добре й для тебе.
— Цікава логіка! Дуже вигідна для тебе! А те, що ти зраджувала мене з блондином, також було для мого добра?
— Я почала з блондином тільки тоді, коли ти почав зраджувати мене. Щоб вирівняти рахунок.
— Я тебе не зраджував!
— А хто регулярно забігав до Гільди? Хто кохався на пляжі з тою студенткою?
— Я робив це з розпуки…
— Я з блондином також. Отже, ми зрівняли рахунок і не повинні мати претензій одне до одного.
Вона ще ширше розтулила коліна, і мене кинуло в гарячку, а штани настовбурчилися, мов шатро.
— Ха-ха-ха! Ти починаєш мене розуміти.
Я нервово роздягнувся і заліз у ванну, щоб заспокоїтися. Пізніше, лежачи в ліжку, я почав спокійніше розмишляти. Чого я, власне, хвилююся? Все-таки краще мати у вихідні жінку в дзеркалі, ніж ніякої не мати. Все-таки буде до кого промовити слово.
Звичайно, думав я далі, я міг би розбити дзеркало і взяти її до ліжка. Але ні! Ні в якому разі! Аліса далеко миліша в дзеркалі, ніж у житті!
16. Життя стає нестерпним між Алісою і Гільдою
Відколи Аліса розжилася в моєму дзеркалі, мене переслідують самі неприємності. Її присутність не приносить мені ані радості, ні щастя. Вона ввесь час сперечається зі мною, а це мені нітрохи не подобається. Та найгірше те, що все нею сказане згодом справджується. І доходить до того, що я боюся розмовляти з нею, щоб вона знов не накрякала якусь нову неприємність на мою голову.
Коли в п'ятницю чи суботу повертаюся з корчми до свого помешкання, то боюся заходити до лазнички, щоб взяти ванну чи хоч помитися, а прямо лечу до ліжка.
Але сьогодні, замислившися над проблемами буття і небуття, я забув відлити під муром, — і на мене так натиснуло в ліжку, що я мусив вставати й бігти до лазнички. Та не вспів я навіть по-людськи звільнити міхур, як вона зареготала в дзеркалі. Мені тоді й сцяння стало немиле.
— Чому ти так панічно оминаєш мене? — спитала, посміхаючись іронічно.
— Бо не можу зносити твого вічного дорікання! — відрубав я, і легше потекла сеча.
— Невже моє говорення таке неприємне?
— Не лише неприємне, але й приносить мені всякі прикрості й трагедії.
— Ти трохи перебільшуєш. Я тільки говорю тобі правду.
— Кому потрібна твоя правда!
— А що? Ти волієш брехню?
— Звичайно. З брехнею далі зайдеш і легше житимеш, ніж із правдою.
— Тоді дозволь сказати тобі ще тільки одну правду.
— Ні, ради Бога, ні!
— Ти відмахуєшся руками й ногами, не хочеш допустити того до свідомості, — але я ідеальна жінка для тебе.
— У мене вже була ідеальна Ліза, і я ніяк не міг спекатися її.
— Бо ти Лізу не любив.
— Думаєш, що я тебе люблю?
— Звичайно, що любиш, але не хочеш признатися в тому.
— Я ще на голову, слава Богу, не впав!
— Я тебе також люблю.
— Тримай свою любов на інші оказії, для таких хлопців, як блондин. А в мене є жінка, яка мене кохає.
— Ха-ха-ха! Гільда тебе зовсім не кохає.
— Кохає!
— Як і всіх інших мужчин.
— Що в тому поганого?
— Може, й нічого. Але ти потрібний Гільді тільки як «престижна» декорація; вона прикриває тобою свою «професію».
— То брехня! Пішла б ти з нею до ліжка замість мене, тоді знала б, чи юна любить мене, чи ні.
— То правда. Я трохи загналася. Гільда любить тебе. Але не більше за гроші. І коли прийде нагода, вона відсуне тебе на другий план, а гроші, тобто «дорогих» мужчин, поставить на перший.
— Не кряч! — я люто потряс членом і побіг до спальні.
Аліса просто ревнує до Гільди, тому так часто дошкуляє мені. Вона хоче, щоб я звільнив її з дзеркала і взяв до ліжка. Я не мав би нічого проти того, бо мені не зашкодила б у ліжку така красива й апетитна жіночка на вікенди. Але я Алісу надто добре знаю. Спершу вона одурманить мене сексом, а тоді почне всякі інтриги, щоб відвернути мене від Гільди. Осягнувши це, почне зраджувати мене з молодими хлопцями, щоб я ввесь час переживав і літав за нею. О, ні! Я вже пройшов таку школу кохання з нею. І більше не хочу.
На другий день я купив собі відповідний герметичний банячок, щоб полагоджувати приватні потреби, і до лазнички більше не заходив.
Та, все одно, мені не довелося довго чекати, щоб Алісині пророцтва почали збуватися. Іншими словами, в моїх ідеальних стосунках з Гільдою почали з'являтися тріщини. Спершу ледь помітні, а згодом просто катастрофічні.
Якось одного дня Гільда великодушно дозволила мені ходити кожного вечора до корчми. Я був зворушений тим, що вона так тонко розуміла мої духовні потреби. Одуховлений, я кожного вечора летів до корчми, замовляв вісімдесятвідсоткову горілку, і мої філософські диспути з компаньйонами набирали нової глибини й динаміки.
Та в середу з Бруном сталося щось ненормальне: коліщатка в його голові закрутилися так каламбурно, що він почав висловлювати цілком нісенітні з філософської точки бачення речі. Твердив, наприклад, що тиск газів у шлунку спонукає глибше логічне мислення в людини. То що це мало б значити? Що я, не відчуваючи ніколи тиску газів, не можу глибоко й логічно думати? Абсурд! Тому я зайняв протилежну позицію, твердячи, що тиск газів спонукає тільки гучніше пердіння в людини. Але Бруно, який мав гази і, до речі, ввесь час пердів, так запально боронив свої позиції, що це мене вкрай роздратувало, і я, після першої пляшки, вилетів із корчми й побіг додому. Але мої неприємності того вечора далеко не скінчилися.
Забігши до вітальні, я відразу почув дикі стогони й зойки, які неслися зі спальні. Увірвавшись туди, я побачив страшну сцену: троє голих мужчин виробляли з Гільдою її найулюбленіші номери. І це мене найбільше образило, бо я досі вірив, що Гільда тримала ці номери виключно для мене. Спершу мені, як справжньому Мефістофелю, волосся стало дуба. Я кричав, аж піна бухала з уст. Та це не справило на Гільду помітного враження. Вона усміхнулася мило й запросила мене до товариства. Я хотів поцупити щось вагоме й потрощити їм усім голови.
Та сталося щось непередбачуване. Мій прутень, який жив цілком інакшою, ніж я, логікою, прокинувся, стверд і так захопився тим, що діялося на ліжку, що я не мав іншого вибору й мусив спускати штани.