Коли ми надвечір поверталися додому, негайно роздягалися й падали в ліжко. Гільда, після такого особливого для неї дня, дякувала мені в найвищому стилі кохання. Вона попадала в транс сексуальних винахідливостей, яких не могла вичерпати до світанку. 1 коли я нарешті засинав на годинку, то дякував Господу Богу за те, що не спустив упродовж ночі духа, а Гільді за те, що обмежила наші зустрічі до одного дня в тижні. А то я ледве чи ходив би сьогодні по світі.
Вряди-годи до мене забігала дівчина. Особливо тоді, коли їй треба було щось купити. Спершу ми згадували часи нашої молодости, тобто наше кохання під кущем на пляжі, тоді зітхали (це реально), нарікаючи на нашу долю, а тоді тяжко плакали й ридали (це метафорно) і йшли до ліжка. Ця частина процедури називалася «суплікацією», або «проханням».
Після того ми йшли до крамниці й купували всякі вибагливі речі для дівчини — чи то сукенку, чи костюмчик, чи черевички, а то й браслеток чи золотий ланцюжок на шию. Що не кажіть, але кохання дороге.
Повернувшися, ми знову роздягалися і йшли до ліжка. Ця частина церемонії називалася «осанною» або «подякою».
Іншими словами, я був задоволений тільки миттєво — з Гільдою неділями і з дівчиною підчас рідкісних відвідин. А між тим віяла порожнеча і махала мною, мов мотовилом, між Гільдою і дівчиною.
20. Немає гіршого за життєві компроміси
Неділі з Гільдою були творами мистецтва, шедеврами. Щодо цього не було ніяких питань. Та питанням було: що мені робити понеділками, вівторками, середами, четвергами, п'ятницями і суботами? Дівчина забігала лише подеколи, і це нічого суттєво не міняло. Не міг я цілими днями сидіти в корчмі. Мені взагалі нецікаво було ходити до корчми. Бо мої компаньйони вичерпалися і нічого нового не вносили в наші філософські диспути. Просто стали нудні. Але й не цікавіше було сидіти вдома і гризти нігті. Мої думки все частіше наверталися до Аліси. Та від того вечора, коли вона образилася на мене за трахання дівчини в лазничці, прямо їй перед очима, — ніколи більше не появлялася в дзеркалі. Вона хоч і була надто темпераментна й загониста, та все ж таки з нею було б цікавіше, ніж з самим собою. Але я не знав способу, як викликати її назад у дзеркало. Бо навіть розмови з нею в дзеркалі були барвистіші, аніж оце посіріле існування. Я не йшов би аж так далеко, щоб звільняти її з дзеркала, бо це закінчилося б скандально й неприємно для мене. Я її занадто добре знав. Але розмови з нею завжди розважали мене.
Цієї середи диспути з компаньйонами в корчмі були такі плиткі, такі ненадихаючі й бездарні, що я ковтнув іще дві чарки горілки й вийшов. На тверезий розум, наше містечко виглядало далеко гарніше й мїстерійніше, аніж напідпитку.
Місяць був саме вповні, і в його освітленні будиночки виглядали мов дивовижні замки. Тіні між мурами наче відкривали входи й таємні тунелі, якими снувалися невідомі люди. Я йшов, піднесений на дусі, й любувався непоміченою досі красою нічного містечка.
Я зайшов до помешкання перед одинадцятою — черствий і в доброму гуморі. Роздягнувся, напустив у ванну теплої води і викупався. Коли я витирався рушником, почув знайомий голос: «Ти ще досить добре виглядаєш на свій вік». Перше, що прорізало мою свідомість, були образа й лють. Бо досі я був переконаний, що виглядав красиво, а не лише «досить добре». Я різко обернувся і побачив у дзеркалі голу Алісу, яка усміхалася іронічно. Ця іронія також не була мені до смаку.
— Що ти тут робиш? Хто впустив тебе сюди? — кричав я, виходячи поза рамки логіки.
— Ти мене впустив.
— Я ще на голову не впав, щоб робити таку дурницю!
— Але ти не раз згадував про мене й хотів, щоб я повернулася до дзеркала.
— Ти не мусила використовувати хвилини моєї слабости й самотности.
— Але ти хотів, щоб я повернулася. Признайся.
— Хотів, — ледве протиснув я крізь горло.
— То й маєш мене.
— Велике щастя! — її зарозумілість шарпала мені нерви.
— А що, тобі цікавіше розмовляти з собою?
— Я ще не дійшов до того!
— Але доходив.
Я промимрив щось нерозбірливе, щоб відчепитися від неї. Але, зачепившись за Алісу, не так легко відчепитися.
— Признайся, ти таки трохи сумував за мною…
— Якщо й сумував, то не для того, щоб в'язати собі руки й ноги тобою. Я не вірю в тотальні стосунки.
— А в що ти віриш?
— У свободу, самозрозуміло!
— В яку свободу? Мати свою Гільду, в додатку до неї мене, а в додатку до мене ще якусь молоденьку дівчинку збоку. Щоб мати вільний вибір. Чи я права?
— Звичайно, що права. Такі речі ніколи не шкодять здоров'ю мужчини.
— Жінці також не зашкодять.
— Що ти хочеш тим сказати?
— Що я також можу мати додаткові розваги, як і ти.
— Га-га-га! Нема дурних! Я не випущу тебе з дзеркала.
— А це вже чоловічий огидний шовінізм!
— Пощо вдаватися до таких крайніх висловів?
— Бо якщо ти можеш трахатися наліво і направо, то чому жінка не може. Як рівність, то рівність.
— Якщо йдеться про рівність, то я беззастережно вірю в неї. Та біда в тому, що я ревнивий, а крім того, маю свою гордість і не можу погодитися з тим, щоб жінка зраджувала мене! Ні в якому разі!
— То як тоді погоджуєшся з тим, що Гільда зраджує тебе з ким тільки може?
— Це не зрада, а професія.
— Ах, я забула, що ти філософ і шануєш структуровані схеми. Професія прийнятна, а вільна любов неприйнятна.
— Само собою.
— Добре, то я пущуся на «професію».
— Чого ми сперечаємося? Ти будеш вірна мені й ні з ким не будеш пускатися, бо я не випущу тебе з дзеркала.
— Це огидно з твого боку й жорстоко!
— Жорстоко, але вигідно.
— Ти звичайний сибарит! Нікчема! Сутенер власної жінки!
— Ти краще замовкни!
— Звідник молодих дівчат!
— Мовчи, кажу!
— Нудний балакун, а не філософ!
Це вже вхопило мене за живе. Вона, мозок якої завбільшки з горошину, насмілюється зневажати мій інтелект. Цього я вже ніяк не міг стерпіти! Тож вхопив свою тростинову палицю і вцідив їй по голові раз, другий, — дзеркало розбилося на друзки, і я, з жахом усвідомивши, що сталося, впав непритомний на підлогу. Радісна Аліса вистрибнула з дзеркала й кинулася до мене. Коли я опритомнів, вона лежала на мені й прикладала до голови компреси.
— Чому ти так гатив себе по голові? — спитала єхидно.
— Ти що, дурня з мене робиш!
— Ти і є дурник.
— Я хотів тебе вгатити по голові.
— Нічого кращого ти не міг для мене зробити.
Я почав пручатися, щоб зсунути її з себе. Але нічого не виходило. Я ще далі був трохи запаморочений, а вона трохи заважка.
— Чому ти шарпаєшся? Неприємно, що я лежу на тобі?
— Приємно чи неприємно, але ти образила мене. Я є філософ.
— Звичайно.
Мені трохи відлягло на душі.
— Я говорила таке тільки для того, щоб ти розлютився і розбив дзеркало.
— І це по-твому чесно?
— Свобода дорожча за чесність.
— Забирайся з мене! Я не зношу, коли жінка починає філософувати! Свобода дорожча… Велика мудрість.
— А що, тобі імпонують дурні жінки?
— Мені імпонують гарні жінки.
— І того досить?
— Цілком досить.
— Значить, тебе не цікавить у жінці мудрість, а тільки секс.
— Пощо мені у ліжку мудрості?
— Ти жалюгідний! Але я ще виховаю тебе, не журися, ще зроблю з тебе людину!
— Не витрачайся надаремно.
Ця балаканина мене нітрохи не переконувала, тільки голе Алісине тіло починало розбирати мене. Я з крайнім невдоволенням відчував, як мій член напручувався, й Аліса впихала його у свою стать.