Вiдчайдушно борсаючись, звiльнив трохи праву руку. I одразу все ожило. Рiзнокольоровi вогники забiгали навколо мене. З завмерлим серцем я чекав, що мене знову прониже гарячий струмiнь болю. Але болю не було.
Видалося, що в свiтiннi вогникiв є якийсь ритм, але я нiяк не мiг зрозумiти його закономiрностi.
Килим на мить спалахнув слiпучим синiм полум'ям, i все поринуло в абсолютну пiтьму. Навiть зiрки i тi згасли...
Невдовзi вiдчув, що кудись рухаюсь.
Рухались довго, дуже довго.
Темрява, чорна i густа, як туш, почала трохи розвiюватись. Повз мене пропливали тепер безформнi тiнi.
Раптом далеко попереду, на обрiї, з'явилось темно-червоне з прозеленню полум'я. "Пожежа", - спалахнуло в мозку. Та через хвилину зрозумiв, що помилився: сходило "сонце".
Пообiч мене i спереду рухались поверхнею грунту, повторюючи всi його згини, свiтнi килими.
Невдовзi я опинився бiля пiднiжжя вузького пiка, що вражав правильнiстю геометричних форм.
Килими зупинились. Потiм хвилин з десять (а може й довше - у мене пропало вiдчуття часу) килими переморгувались, наче подавали якiсь знаки один одному. Нарештi один килим наблизився до пiка. На бiчнiй поверхнi вiдчинилась вузька горизонтальна щiлина, i килим ковзнув усередину. Через деякий час вiн знову з'явився i засяяв всiма кольорами веселки. Здавалось, вiн виголошував мовчазну промову, а решта уважно слухала його..."
4
Задихаючись од швидкого бiгу, Микола заглиблювався в заростi. Кiр не одставав вiд нього нi на крок. Вiдчувши, що вибивається iз сил, штурман подав команду, i Кiр обережно пiдхопив його могутнiми щупальцями. Тепер вони рухались значно швидше.
- Тримай курс до капiтана, - повторював Микола, гарячково мiркуючи, що робити далi. Променевий пiстолет вiн залишив на "Снiжинцi", - забув спохвату, - i тепер уся надiя на щупальця Кiра та на його невеликий променемет, схований пiд панциром.
- Капiтан iде нам назустрiч, - повiдомив Кiр, безперервно обертаючи на бiгу кущики антени. - Капiтан прискорив ходу... Бiжить... зупинився...
- Ну, ну? - квапив Микола.
- Капiтана наздоганяє рухлива поверхня...
- Що ж то таке? - нетерпляче спитав штурман, коли Кiр замовк. Але робот не вiдповiдав: уперше вiн зустрiвся з явищем, яке, не змiг пояснити.
"Нiчого, - подумав Микола, не дочекавшись вiдповiдi, - тут, на чужiй планетi, ти, голубе, матимеш непогану практику. 1 в наступному польотi будеш бiльше знати й розумiти. Полечу i я з тобою в нову експедицiю... Якщо живий залишуся..."
- Капiтан зникає, - сказав раптом Кiр.
- Як це - зникає? - у вiдчаї закричав Микола. - Шукай пильнiше! Збiльш потужнiсть iнфращупа!
- Потужнiсть iнфращупа гранична. Бачу лише тулуб капiтана... Тiльки голову... Обличчя... Капiтана... нема...
- Вперед, вперед, - мов божевiльний, повторював штурман. - Ми його знайдемо, хоч всю планету перериємо!
Темрява густiшала, i, хоч Кiр "бачив" у нiй не гiрше, нiж удень, Микола звелiв йому ввiмкнути прожектор. Тремтячий, плигаючий струмiнь свiтла вихоплював з мороку то стовбур рослини, зiгнутої, як кобра перед стрибком, то пучки блискучих ниток, що легко розривались вiд дотику.
5
"...Всерединi конус був залитий мертвотним бузковим свiтлом. Коли очi трохи звикли, я став розрiзняти окремi предмети.
Конiчна вершина здiймалась високо вгору, гублячись у сутiнках.
Я лежав, не маючи змоги поворухнутися, а надi мною, здiймаючись пiд купол, перетинались складнi лiнiї невiдомих конструкцiй.
Раптом я вiдчув, що можу рухатись. Я пiдвiвся i випростав занiмiлi руки й ноги. Тої ж хвилi менi легенько шпигнуло в колiнах. Зробив кiлька непевних крокiв, i бiль щез. Але варт було зупинитись, як у колiнах знову зашпигало.
I я поволi пiшов уперед. Нарештi попереду виник у хаосi дивовижних конструкцiй невеликий овальний отвiр. Я зупинився перед ним у нерiшучостi, i бiль у колiнах одразу став нестерпний.
Наважившись, полiз в отвiр.
Стiнки його були еластичнi i пружнi. Несподiвано вiдчув пiд ногами порожняву i полетiв униз, боляче вдарившись об тверду ввiгнуту поверхню.
Люк, у який я впав, зачинився за мною з глухим стуком.
Трохи очумавшись пiсля падiння, оглянувся. Стiни раптом замерехтiли аквамарином, i я зрозумiв, що лежу на днi величезної сфери.
Потiм пiдлога вислизнула з-пiд нiг. Схопитись i втриматись не було за що. Невiдома сила пiдняла мене над пiдлогою. Я борсався в повiтрi, безпомiчний, мов кошеня, яке схопили за шкiрки.
Приблизно в центрi сфери я завис, злегка гойдаючись. "Можливо, це збалансоване електромагнiтне поле", - подумав я..."
6
Все сталося так швидко i настiльки фантастично, що Микола до ладу не встиг i змiркувати.
Перед очима з'явився килим, сяючи рiзнокольоровими вогниками. Вогники швидко перебiгали з мiсця на мiсце. Потiм килим посунув на робота i людину.
I тодi Кiр зробив те, що йому було наказано робити в разi гострої небезпеки: ввiмкнув променемет...
Якась сила вдарила Миколу так, що в очах попливли кола i, вiдiрвавши од робота, кинула на землю. Юр пiдплигнув угору i, падаючи, звалився набiк. Щупальця його безпомiчно засмикались.
А коли Микола отямився i звiвся на лiкоть - навколо вирувало полум'я... З усiх бокiв наступала рiвна ревуча стiна вогню.
- Радiальна швидкiсть руху полум'я до центра кола - два сантиметри на секунду, - повiдомив робот, знайшовши, нарештi, рiвновагу.
"До центра, цебто до нас", - вжахнувся Микола.
- Скiльки од нас до фронту?
- Сiмдесят п'ять метрiв по радiусу, - чiтко, як завжди, вiдповiв Кiр.
Нестерпна спека дихала в обличчя.
I раптом високе полум'я щезло.
Микола стрибнув на робота - його обережно обхопило одне з щупалець. Пробiгши метрiв з п'ятдесят, робот рiзко зупинився. Микола глянув униз - о жах! - пiд ногами була прiрва, на днi якої клекотiла темно-багряна лава. Вона пiдмивала берег, великi брили гучно обвалювались униз i, зiткнувшись з лавою, перетворювалися в пару.
- Спрямована реакцiя розпаду охопила грунт, - сказав Кiр, повiльно задкуючи.