Выбрать главу

Президент Росії неодноразово заявляв, що Сенцов був засуджений не за його творчу позицію. Але російський суд перервав шлях Олега як митця, перервав на самому початку, коли тільки вийшов перший фільм і були написані перші тексти. І навіть якщо, переборюючи обставини, Сенцов нині пише нові оповідання в колонії та курує на відстані процес зйомок фільму за своєю п’єсою, — це не та творчість, якої він прагнув, яка його переповнювала в той час, коли з’явився перший досвід і відчуття власного шляху.

Але я повернуся до цілі, якої, як написав Олег, він так і не досягнув. Нагадаю, що, розпочавши голодування, Сенцов заприсягнувся не припиняти його доти, доки Росія не звільнить усіх українських політв’язнів. Цього не сталося, та натомість була досягнута інша мета — Сенцов навчив нас говорити і пам’ятати не лише про окремих людей, які стали заручниками Кремля, а про всіх ув’язнених і полонених у Росії й на окупованих територіях України. Сенцов зробив своє ім’я символом, за яким — на кожній акції, в кожному листі та навіть на врученні йому в грудні 2018 року Премії Європейського парламенту імені Андрія Сахарова «За свободу думки» — тепер завжди стоять не лише сам Олег, а й ті кілька сотень українців, що, як і він, не змогли бути «як усі».

І коли я думаю про цілі, яких досягнув Сенцов, і про перемоги, яких ніхто не зможе його позбавити, я думаю передусім про те, що він — будучи за ґратами, не маючи змоги на повен голос говорити зі світом — навчив нас консолідуватися і раз по раз повторювати цей головний урок Майдану: ми значно сильніші, коли — разом. Зрештою, глобальна ініціатива #SaveOlegSentsov була започаткована у травні 2018 року тими людьми, які свого часу координували кампанію «Євромайдан SOS» і знають, як це — нібито не мати жодних ресурсів для досягнення своїх цілей, та водночас мати підтримку всього світу — людей, готових долучитися і взяти на себе відповідальність.

Я би хотіла, щоб колись з’явилася книжка про тих активістів, що координували цю ініціативу і підтримали її в різних країнах світу. Я би хотіла, щоб ми почули їхні історії й дізналися, як Олег Сенцов змінив їхнє життя. Дізналися історію правозахисниці Олександри, яка, навчаючись у Стенфордському університеті, зрозуміла, що не може працювати в затишній бібліотеці, дискутувати із професорами й жити в безпечній країні за тисячі кілометрів від дому в той час, коли українці стають жертвами російського «правосуддя». Справа Олега спонукала Олександру повернутися і започаткувати глобальну ініціативу #SaveOlegSentsov. Я би хотіла, щоб ми почули історію чотирирічного хлопчика Федора з Києва, який на момент участі у своїй першій правозахисній акції ще не вмів читати, але вже малював плакати з написом #SaveOlegSentsov. Його батьки вважали, що їхній син обов’язково має знати про долю Олега й інших українських політв’язнів у Росії, оскільки його прапрадіда 1943-го розстріляла за націоналізм радянська влада, а прадід пройшов через німецькі концтабори. Я би хотіла, щоб ми відкрили для себе історію письменниці Аліси Ганієвої з Москви, яка приєдналася до ініціативи через сором за свою країну. «Олег Сенцов — це в певному сенсі наша совість», — каже Аліса. Боротьба Олега допомогла зібрати в Росії групу небайдужих людей, які готові сказати системі «Ні!». Також я би хотіла, щоб усі ми знали історію Товариства підтримки України в Ризі, наймолодшій учасниці якого 14 років, а найстаршій — 87. Їхні акції на підтримку Олега Сенцова об’єднали в Латвії не лише українців, а й латишів, білорусів і росіян. Кожна з цих історій і є запереченням Олегових слів про не досягнуту ціль, бо ж ось вона — у долях людей, яких він об’єднав і навчив, за словами активіста Ігоря із Лозанни, «високо ставити планку».

Зрештою, і ця книжка — це так само результат об’єднаних зусиль «Видавництва Старого Лева», Українського ПЕН, Міжнародного фонду та ще десятків наших колег і Олегових друзів, закордонних видавців і перекладачів, які з появою цієї ідеї — допомогти книжці Сенцова зазвучати іншими мовами — відразу ж її підхопили і втілили в життя. І як результат — завдяки долученню всіх цих людей уже нинішнього року «Жизня» з’явиться в перекладі не лише українською, а й англійською, польською та німецькою мовами.