Ще один крок – і в телеефірі нічого не залишиться, крім суцільної реклами, з якої монтуватимуться багатосерійні блоки.
Муза жлоба
Із літературою в Україні така ж огидна ситуація склалася, як з усім іншим інтелектуальним продуктом. Після прочитання «Сестро, сестро» Оксани Забужко ніхто не захоче навіть вмикати телевізор. І ця незгідна людина добряче подумає, перш ніж купити пропонований гарний пральний порошок. Насправді достатньо одного рекламного сюжету – на всі випадки життя, дієвого, такого, який продає і збільшує кількість споживачів на планеті. Це стосується і художників. Що Подерв’янський там малює? Він що, хоч раз створив картину з пральним порошком чи зубною пастою? Якщо в пісні Ніни Матвієнко нема жодного слова про бритвужіллєт, якою бриється класний хлопець, ця пісня «не в касу». Чи міг Петрарка уявити, що поезія – це не те, що він пише? Присвячував вірші якійсь Лаурі, яка йому не віддалася, сонет за сонетом. Інтелігентно було з її боку не віддатися поету? Та за мірками нинішнього часу, Лаура мусіла лягти в ліжко з Петраркою ще до того, як він навчився віршувати.
Помилка Дарвіна. Виживає – жліб
Якось мав зустріч із психіатром, чемпіоном СРСР з психіатрії Анатолієм Курінним. Цей чоловік колись встановив рекорд Радянського Союзу: з усіх його призовників не було комісовано жодного солдата. Це неймовірний факт. От що сказав мені видатний психіатр: до виживання психічнохворий індивід має більше шансів, аніж тонко розвинений. Вибачте, це так, як із собаками, породистими і дворовими. Останні будуть їсти гімно під парканом й нічого їм не станеться. А високопородисті – здохнуть від голоду. Із розмноженням дворняжок теж усе гаразд.
Тоне в Одесі біля пірсу поліглотіноземець з криками до перехожих: Do you speak English? Help! Parle Français? Потонув, а одесити перезираються: «Як багато мов знав чоловік... А це йому допомогло?!» Потонув зверхній поліглот, а краще би, ніж марнувати час на поліглотію, навчився плавати. Ні мотузки не мав, ні рятувального жилета, нічого... він недовго кричав. Чому потонув – бо поставив себе вище за інших простих людей – випробовував долю. Нормальний жлоб на таке не пішов би ніколи. Тимто жлобство – універсальний спосіб для виживання в сучасній цивілізації.
Істина проти жлобства
Святе високе мистецтво – вище, ніж релігія. Так колись сказала моя донька Дарина. Хтось може потрактувати ці слова як богохульство. Але тут йдеться не про віру, а про релігію, важко повірити, але це не одне й те ж. Просто релігія претендує не лише на віру, але й на всі інші різновиди так званого духовного життя. Тотальні вірування – християнство, мусульманство, буддизм – вони всі походять з Азії завдяки певним особливостям тамтешнього менталітету, а от чудово в нас прижилися. Місцеві європейські, де вони? Європа тут програла Азії, бо її віра не стала релігією, не претендувала на глобальність.
Проте релігія – чудова річ для усередненої людини. Це можливість духовного життя для бездуховних.
Хтось же колись сказав із великих: деміургом може називатися лиш Бог і митець. Інша річ, що є митці, які паразитують на цьому, продають довірливим дурникам свої витвори й відволікають від релігії. Заважають навколо неї гуртуватися. А можуть поза нею гуртуватися і поза масмедіа, от біда.
Діти в позаінформаційному просторі граються – між собою! Вигадують щоразу нові ігри й на них розвиваються. І ще зовсім маленькими навіть знаходять собі мрію: бути цікавими людьми. І намагаються з усіх сил бути такими. Особливо, як колись, коли було важче із книгами, і з кіно, ніж сьогодні. Тому вони спілкувалися зі своїми однолітками, раділи, коли чули якусь цікаву історію. Істина поставала в радості спілкування.