Людське життя як акт мистецтва
Як художник я добре бачу, що людське життя — це спочатку мистецький акт, а потім усе інше.
Існує певний і вельми тонкий прошарок людства, котрий виробляє життя саме як мистецький проект: художники у широкому розумінні цього слова. І часто вони стикаються з цікавими життєвим парадоксом. З одного боку, без мистецтва людина цілком може прожити і часом навіть без відчутного дискомфорту. З іншого боку, яку б річ ми не взяли до рук — ми вхопили певне мистецтво і певну естетику. Все — від візерунків на тканині до стільців або вагонів потяга — розробляють дизайнери, тобто конкретний підрозділ художньої спільноти, тож цим просякнуте все наше життя. Дизайнери епохи неоліту ліпили керамічні горщики, дизайнери епохи Гуситських війн кували естетично довершені дворучні фламберги і моргенштерни. Дизайнери розробили зображення хреста на Колумбівських вітрилах.
Але це дрібниці, бо головний вплив естетичного на наше життя і цивілізацію взагалі проходить через політичний, соціальний дизайн. Всім відомий пан Геббельс був якраз політичним дизайнером із певними естетичними вподобаннями. Те саме можна сказати про всіх видатних політиків та цивілізаційного масштабу діячів, від Гая Юлія Цезаря аж до пана Путіна.
Кумедним казусом у цій історії є українські політики, адже вони не є політичними митцями. Вони звичайні галерні раби та ментальні кріпаки, які продерлися в художню майстерню і хаотично чавлять тюбики з фарбами, як дурні мавпуни, тобто жлоби.
Вони не знають, що політик — це спочатку митець, а потім усе інше.
Філософ — це спочатку митець, а потім усе інше. Журналіст, оглядач, куратор, інженер, хімік, викладач — це спочатку митці, а потім усе інше. Фактично всі ці категорії людства є не що інше, як нова шляхта і нова аристократія. Саме вони найвиразніше впливають на розвиток важливих подій і на плин тенденцій у світі.
І не зважайте на те, що певна частина цієї шляхти є відвертими голодранцями. Аристократія завжди була і дрібна, і велика. Але в кожного з цих аристократів був інструмент впливу на світ — меч. Те саме відбувається і з цією сучасною новою аристократією естетизму — один-єдиний голодранець за допомогою свого меча-слова здатен, за певних обставин, подолати страшну вкриту цвіллю систему.
Звабливі форми
Навіть війни починають митці, а не соціал-активісти.
Один німецький діяч часів Третього Рейху у своїх мемуарах чесно зізнався з чого почалася його кар’єра в СС: побачив елегантну форму і на дупу впав. Захотілося і собі таку. Захотілося вдягти на себе естетично довершену історію, міф у формі красивої військової форми, даруйте за тавтологію. І це головне, бо між собою борються не ідеї, а естетики перш за все.
Нацизм ніколи не бився із комунізмом, забудьте про це. Билися комісарська «кожанка» з чорним строєм СС. Билися два стилі життя, дві споріднені естетики, а саме родичі б’ються найзапекліше, бо вони є конкурентами, які претендують на одну екологічну нішу. І насправді тут не зовнішня форма є виразником ідеї, а навпаки — ідея є виразником форми, саме тому творці форм, митці, і мають такий потужний вплив на життя. Не вірите? Дарма не вірите — переважна більшість адептів комунізму або марксизму не розуміє, що воно таке насправді той марксизм, не знає елементарних речей і є комуністами чи марксистами з естетичних міркувань — просто тягне саме до цієї форми, а не до іншої. Зірка подобається червона, просто кажучи.
Можливо, комусь це здасться смішним, але форма завжди первинна. Форма завжди існує самостійно, без наповнення.
Форма завжди порожня. Тільки переляканий людський розум намагається надати формі виправдання у вигляді ідейного наповнення і сенсу. Так виникають товсті книжки, яких ніхто не читає. Тут і постає питання, чому одного тягне вдягти комісарську «шкірянку», іншого — растафаріанський барвистий беретик, когось похмуру монашу рясу, а когось веселі фіолетові легенси на голу сраку. Особисто я вважаю, що це є звичайна біохімія мозку. Стара біологічна історія, якій мільйони років. Так природа шукає нові еволюційні форми і створює конкуренцію між ними. Тому завжди наці-скінхеди будуть бити гіпі або представників інших расових спільнот, бо це є проста історія конкуренції форм. Особисто я, наприклад, терпіти не можу все радянське, бо мені як страшному індивідуалісту від природи огидне все колективне і спільне. Ідею рівності і братерства (так званого) бачу як безнадійно непривабливу та естетично огидну за своєю суттю. А комусь здається, що концентраційні табори, колективна відповідальність і спільна власність — це навіть красиво.