Дєдушка Лєнін помилився: злиття держав і націй не відбувається, навпаки відбувається роз’єднання.
Світова історія не знає випадків, коли б дві держави з різними мовами хотіли б стати однією державою, все навпаки. В Африці — те саме: Ефіопія розділилася на дві країни... То тільки у нас закликають до любові з Росією, розповідають про слов’янський братський союз.
Саме мова є тією стримувальною зброєю проти того, щоб нас не поглинула інша нація, яка є набагато агресивнішою й у процесі історії це багато разів довела.
Жлоби вважають, що у нас знімаються зараз українські фільми. Але я так не вважаю. Фільм російською мовою не має стосунку до України. Нам невідомі польські фільми сербською чи норвезькі іспанською. Тому попри те, що Ірен Роздобудько українська письменниця, але вона не український сценарист. І фільми, авторами яких є Роздобудько-Жук, — НЕ УКРАЇНСЬКІ.
І не треба за цим шкодувати, бо вони всі дуже слабенькі. Хоча й україномовні фільми є просто жахливі: «Чорна рада», «Богдан Хмельницький», «Штольня» — усе це повний дрек.
Протистояти великоросійському жлобству вміють прибалти, їм начхати на погрози, газ, противогаз... Пішли вони в сраку зі своїм газом! І це така позиція. На рівні держави. І так має бути. А українські політики чомусь про щось із Росією хочуть домовитися, щось вождю пояснити — це безперспективно.
Як звертатися до українців і жлобів
Так історично склалося, що національної свідомості тут не існувало, люди не усвідомлювали себе українцями.
Тютюнник у своїх спогадах описав таку ситуацію: вирішили українізувати в Першу світову війну вояків, зібрали на фронті частини і скомандували: «Українці, крок вперед!» Вийшло десятеро. «Малороси, крок вперед!» Вийшло людей сорок. Коли крикнули: «Хохли, крок вперед!» — вийшло кількасот чоловіків. Це факт.
На хворобу пам’яті, точніше, на історичну амнезію страждало багато інших націй.
Але що я можу сказати про українців напевне — це те, що народ змінився. Особливо після Помаранчевої революції. Люди почали усвідомлювати себе українцями, чого раніше я не спостерігав у таких виявах, у таких кількостях.
І це незважаючи на те, що живу за містом, працюю вдома, тому мої контакти з людьми можна назвати свідомо обмеженими.
Мені вистачає спілкування з читачами, чого в радянські часи я не мав, бо не видавався. Тоді для мене середовище було необхідним, богемні зустрічі відбувалися постійно — я, Рябчук, Лишега, Морозов, Чубай, Кауфман та багато інших бачилися часто і нам було дуже цікаво спілкуватися. Тепер я зрідка бачу Віктора Неборака і йду з ним на каву, та ще з гарними поетесами я таки буваю в каварнях частіше, ніж із давніми знайомими чи літераторами. (Сміється. — Упоряд.). Я не можу бути експертом з питань богеми, проте у кожного покоління митців — своє кухонне чи богемне життя. Кожна епоха народжує свої особистості.
Рогулі як підвид жлобства
Кожна епоха породжує своїх героїв і своїх рогулів. Слово «рогуль» з’явилося тоді, коли на всіх під’їздах до Львова стояли рогачки, тобто шлагбауми. Щодня в місто їхали селяни, везли на світанку на ринок продавати свої овочі перекупникам, але до восьмої ранку усі вози мусили покинути місто, тож поверталися в села, за рогачку. І тих людей, які жили за тою рогачкою, називали рогулями. Потім це слово було ідентичне слову «селянин».
Згодом «рогуль» набуло нових значень. Так в радянські часи деякі люди отримували посилки з Америки, але не зовсім розумілися на тому, які цінні речі в них були. Фарцовщики 70-х скуповували в тих простих селян модні джинси. Підходиш до дядька: «Сподні продаєте? І кіко ті ваші сподні? 30 карбованців?» Купив і потім віддав хлопцям за 120. Чи за 150. Рогулі — знов-таки ті, які не розуміють цінності джинсових штанів, звичайні нормальні українці. Тобто це не настільки широке було поняття і до рівня національної свідомості не сягало. На відміну від поняття «жлоб».
Негативних ознак слово «рогуль» набуло вже в XX столітті. Означення стало ширшим, йшлося про людину малоосвічену, забиту, недалеку. Так як тепер слово «підарас» обросло багатьма значеннями, образливими і необразливими. Я, наприклад, можу сказати так: «Дмитре, не будь підарасом, дай мені 20 гривень!» І на мене не образяться. Ще один приклад. Дмитро «не зняв» класну дівчину, не вийшло в нього, і я його характеризую і заодно пояснюю, чому так вийшло: «Бо ти рогуль!»