Мені взагалі завжди важко давалося перебування в товаристві сільських людей під час застілля. Бо я непитущий, а вони це трактували як образу, зверхність, неповагу. Мовляв, гидуєш? Тоді я брехав: «Підшито...» І вони моментально розуміли: «Наш чєловєк». З мого боку це був такий жлобський спосіб — порозумітися з людьми.
Бонтон князя
Я жлобом частенько був. Колись прийшов до князя Лобанова-Ростовського... В светрі. У новенькому, купив його для цього прийому, знесилив бюджет сімейний, щоб до князя прийти. Все це відбувалося на виставці в Пушкінському музеї в Москві. Князь на мене подивився і питає: «А де ж ваша краватка? Чому Ви прийшли без неї?» Я знітився. «Це означає, що вам наплювати на буржуазію?» В ході розмови відбувається перехід на матюки. Це теж один з виявів аристократії, бонтон. І вони — матюкаються. Пушкін кожне друге слово вживав отаке. І коли до мене князь грізно звернувся, то я затремтів... І дістав від нього краватку в подарунок.
Потім, коли до мене долинало: «їде князь!» — моментально вдягав краватку. Без неї я для князя був жлобом.
Мовчання професора
Коли я приїздив на міжнародні конференції, де до мене зверталися різними мовами світу, то почувався... жлобом. Бо не годен говорити іншою мовою, крім рідної. Хоча знаю пасивно кілька мов, читаю, розумію, та говорити не можу. Я, професор, був для інших учасників конференції дивним чоловіком, бо не спілкувався ні англійською, ні німецькою. Цей стан називається одним словом «дестратифікація», коли людина полишає свій страт, свій клас і потрапляє в інший, невідомий їй.
Взагалі, до жлоба потрібно ставитися амбівалентно, як кажуть оті вчені морди.
Поширений нині різновид жлобства це — запанілий хам. Він, як правило, виглядає карикатурно.
Для комічного жанру жлобство — це клондайк. Я як працівник культури задоволений, що Янукович у нас президент. Бо квітує жанр комедії. Останнє, що він сказав і не всі зауважили, між іншим: «мажолітарка». Очевидно, за аналогією зі словом «калідор»...
Сільський авангард
Жлобізм, напевне, збоку виглядає так само кумедно, як співочі сільські бабусі на сцені великого театру. Можна обізвати це шароварщиною. Та шароварно-гопашна культура — це велика річ! Фольклор надихав і Малевича, і багатьох інших творців світового масштабу. Бо ж у селі ці бабусі не виглядають провінційно, там зовсім інший резонатор.
Тепер уже додумалися до того, що бабцю варто трохи осучаснити — надягнути, скажімо, на неї навушники і, на диво, вона виглядає інакше й починає бриніти неймовірно! Тобто якщо осучаснити ту давню сільську культуру, то це її підживлюватиме, почнуть проявлятися її кращі риси.
Саме велика селянська культура стимулювала мистецький авангард. Негритянську афрокультуру узрів Пікассо — і був вражений. Малевича надихали селянські настінні розписи, які він бачив у дитинстві і в юнацькі роки. Там нема сюжету, а панує ритм. Татлін працював над проектом пічки конструктивістської, та витоки цього мистецтва — якраз у селі.
Платонов свого часу написав про паротяг, несільський винахід, що це пічка на колесах. Моя мама колись розповідала мені жарт клоунів Біма й Бома на цю тему: їдуть Бім і Бом у потязі: «Іч, як прьоть, а чего єго так прьоть?» — «Стало бить паром.» — «Ну вот баня, к прімєру, тоже паром. А чєго єйо нє прьоть?» — «Дурак ти, дурак, подвєжи кольоса — і баня попрьоть!» Знову сільські асоціації.
Жлоб у великому місті
Це напевно світова проблема: селяни стали міщанами. Масово. Вони деморалізувалися, стали цинічними, бо інакше не знали, як вижити.
З іншого боку, чому всі так тікали з села до міста? Місто — це великий культурний базар. Тут очі розбігаються. Якось дивився по телевізору інтерв’ю з однією московською ткачихою. Живе вона вже років 20 в гнійній общазі, жодних перспектив не має вирватися з неї. А в селі її мама ще мешкає. Журналіст у жіночки питає: а чому ж ви тут, а не там, у рідному селі? Відповідь: «А тут є театр. Можна піти у справжній театр». — «А ви були в ньому?» Минуло ж багато років, як вона в місті. «Ще не була». Людину гріє сама можливість, якою вона так і не скористалася. І Малевич звертав увагу на сільське походження городян і при цьому зауважував, що на свята міські вулиці прикрашають і підсвічують так, щоб місто нагадувало колишнім селянам квіткове поле. Транспаранти, гірлянди — все одно єство селянське живе, проте з часом трансформується, щоб набути статусу культури.
Закон рівноваги