Коли батько тобі заважає, коли природа Бога така, що ти обмежений, обмежений безмежністю Бога, тоді що? — тільки «беспредел». А це і є те, що називається «жлобством». Незгода з об’єктивним законом буття. Тоді й відбувається падіння Вельзевула — від того, що батько йому заважав. І він створює свій всесвіт. І «беспредел». Тобто у Бога є безмежність, а у Сатани — «беспредел». Бачите, яка різниця... здавалося б... Межа існує в чому — в тому, що це закон природи Бога, закон, за яким живе сам Бог. Він не може його порушувати, це неможливо. І раптом стається певне абсурдне падіння. Ми не знаємо, як це відбулося. З погляду науки, як так сталося? Фізики, які займаються квантовою механікою, мають прекрасні формули на цю тему. Це складна мова, якою ми не володіємо, нам дісталися картинки — той первинний переказ як пояснення. І на його основі вибудувані всі наші ціннісні системи.
Відчувати інтегралами
А тепер словами спробуймо описати любов. Не вийде. Та ж «нравственность» — це те, що перебуває в природі любові. Якщо Бог — це любов і всесвіт, з якого ми випали, — всесвіт любові, який існує поза часом, то ми не можемо про це розмірковувати, бо це для нас недосяжне. Тоді потрібно не просто мислити інтегралами, а інтегралами відчувати. Це неможливо пояснити, бо тоді ми дамо повне визначення Бога (Сміється. — Упоряд.)і Бог зійде сюди й дасть нам по голові: чи не мілкувато вийде?
І от людина усвідомила, зрозуміла своє буття як безперервний ланцюг виживання? В тому то й річ, що ні. (Про ці речі говорять або святі, або філософи, або письменники). Тоді нащо жити в цьому світі? Чи не простіше вкоротити собі віку?
Суїцид — це вибір тих, хто точно впевнений, що Бога немає. Ці люди так вирішили. Самогубцем (самовбивцею) якраз не може стати людина, яка вірить, що є Бог. І знаходяться такі, хто залишає цей світ, бо він — жлобський, і так буде завжди. Бо надії немає, я — ніхто і нічого все одно не буде, крім цього...
Існує різниця між дівчинкою, яка в результаті своїх сльозливих переживань стрибає з даху, і черницею, що кидається з вежі, аби не віддатися солдатам, які хочуть її зґвалтувати. Вона не чинить суїциду — так вона уникає наруги над собою. І не дає збезчестити свою чистоту. І той солдат, який підривається на гранаті, не є самогубцем, якщо він у такий спосіб бореться з ворогом. Він так уникнув полону, не дав зробити з себе раба чи «язика». Така поведінка мотивована любов’ю.
Це людина, яка не вберегла себе від лихої долі і не втекла, а пішла далі.
Ми не живемо, а виживаємо від моменту свого народження. І рухаємося тільки до могили, різниця у тому — хто повільніше, хто швидше. І щоразу ми здійснюємо потуги в системах виживання. Особливо, коли самі себе піаримо...
Що таке піар? Спосіб вижити.
Жлобократія
Як контролювати жлоба в собі і здобути над ним владу? Я у своїх книжках намагався відповісти на це питання: як людство вирішувало таку проблему. Щось інше, аніж те, що вже придумав Адам, складно було вигадати. А що він зробив? Не виходив із печери і 900 років ридав, усвідомлюючи, що нічим не можна заповнити масштаби його втрати.
Усе, що ти тут, у цьому світі, робитимеш, буде не що інше, як нова форма жлобства. Кожен твій рух тільки розвиватиме тотальне жлобство. Єдине, що Адамові залишалося, — це ридати й чекати смерті. Тобто позбутися цього життя природним шляхом. А всі страждання — це його хрест. А що потому намагалося зробити людство, щоб у своїх жлобських всепоглинальних системах знайти якийсь відносно гармонійний стан, у якому можна було б «до могилы перекашлять»? І — здійснити ривок за буйки.
От створімо соціум, у якому будуть заглушені пристрасті. Таких спроб було дві. Спартанський комуністичний досвід. І те, що зробили комуністи в XX столітті. У спартанців було філософське начало, яке потім оцінив Платон і яке потім стало ідеєю-фікс для утопістів.
Спартанський комунізм
Щасливішого радянського дитинства, ніж було в мене, неможливо вигадати. Відчуття цілковитої безпеки, всі шляхи відкриті — мною займаються педагоги та всі довкола! Куди б я не йшов, чув лише добре слово. Усі мене виховували і захищали, і мені нічого не загрожувало.
Я народився в 1961 році, це унікальне покоління, яке не знало ні репресій, ні голодувань, бо ми знали ось що: бібліотеки і перспективи.
А десь там далеко, за кордоном, були страшні буржуазні світи з їхніми проститутками, кризами, жлобством і т. д. А тут — зрівнялівка. Зрівнялівка зарплат, тобто є норма, що означає: «вот этого тебе достаточно». У начальника — трохи більша зарплата, ніж у тебе. Так мусить бути. Унормування на всіх рівнях. У спартанців натомість як було? Там теж була своя зрівнялівка. Та спартанці пішли глибше. Тобто в них була особлива система боротьби з людськими пристрастями.
Екскурс в історію: у Спарті було три основні класи: повноправні громадяни — спартіати, поневолені ілоти (в перекладі «полонені», населення, навернене у рабство) та вільні, але неповноправні періеки. Цікава річ: керівний клас Спарти жив гірше з точки зору сучасного світогляду, ніж люди другого сорту і навіть раби. Ілоти могли собі їсти, скільки хотіли, аж до переситу, періеки мали право їздити за межі держави, зводити для себе будинки, торгувати, робити багато чого, що не дозволено було панівному класові, за яким — наглядали. Він жив у настільки суворих — спартанських — умовах, що просто важко осягнути думкою — для суспільної верхівки! Йдеться не так про доблесть воїнів, як про людей, яким вдалося приборкати пристрасті. Так, для них існувала війна — єдина гідна річ у світі, на яку варто витрачати життєву енергію. Чому? Бо там смерть. За Батьківщину, за маму, за тата, за дітей. Тобто для себе — нічого. Жертовність в ім’я чого? Як за радянських часів — в ім’я усіх. Головний лозунг комунізму. Бо що таке комунізм за визначенням? Це вивільнення, розкріпачення, розвиток вищих творчих сил кожної людини. А розподіл барахла — це вже соціалізм.
Жлобізм і капітал
Сьогодні ми живемо у часи дикого капіталізму, де головне — капітал, де гроші визначають усе. А це ж насправді звичайний грубий жлобізм.
Різноманіття, яке ми бачимо навколо, це ж насправді не багатство, буяння й достаток, а це якраз надмірність, яку людині нав’язують, хоч вона їй не потрібна. І цей надлишок створюють коштом інших людей і природи. Чому? Бо «беспредел» лежить в основі жлобського духу, а це означає: він не визнає меж природи. Пригадуєте, «а я там ще бурячки посію»...
Мораль така. Друзі-жлоби! Зробімо так, щоб ми одне одного не передушили, і домовмося, що жлоб жлоба не чіпатиме! А хапатиме й забиратиме лише в того, хто слабший. (Ґ.В. усміхається — Упоряд.). Це картина звірячого світу.
Валюта смерті
І з чого все починається?
Письменник — починається з питання: бути чи не бути? Тож планетарного масштабу письменницькі твори мають у собі це питання. Щойно автори його зачіпають, з’являється шкала часу, обмін: ти — мені, я — тобі, вийшло чи не вийшло, а смерть перетворюється на особливу валюту.
...«Випийте перед смертю.» — «Смерть, як і народження, — акт піднесений. Тому нічого не питиму».
Для когось смерть є саме такою. Козацькому роду нема переводу. Бо кров пам’ятає. Наші предки жили так! — усе моє життя — це урочисте помирання, я вчуся вмирати красиво. І спартанський процес полягав у тому, що от ми помремо, як люди. А ви живете, як тварини. Це позиція воїна, який не боїться смерті, а навпаки, підносить її на п’єдестал. Як у бойових мистецтвах Сходу. Тож не дивно, що в індокитайських світах розуміють Шекспіра і ставлять на своїх сценах «Короля Ліра».
Бо на якихось підсвідомих рівнях ми всі — одне ціле.
Людина, яка думає про смерть, не говоритиме про неї пафосно. А от що з цією темою чинить українське письменство? Рятується іронією. Так постає ірософічна література. Бо наша мудрість не може все приймати серйозно...