Про збірний образ жлоба
Напрочуд точний антропоморфний портрет жлоба колись описав мій друг, на жаль, уже покійний, Валентин Реунов. Він описав його як людину з грушоподібним черепом, що звужується догори, великим широким лицем і дуже дрібними рисами. Де очка, ротик, носик — усе це зібрано посередині, а рот саме такого розміру, в який поміщається шийка пляшки.
Хоча саме ці описані антропоморфні ознаки ніяк не можуть стовідсотково вказувати на жлобську сутність їхнього хазяїна. Адже іноді ні інакша конституція тіла людини, ні вища освіта, ні фінансовий добробут не захищають її від вродженої схильності до жлобства, що й підтверджує наявність дуже великої кількості жлобів серед зовні привабливої так званої сучасної еліти українського суспільства.
До речі, про еліту
На недавньому антикварному салоні в Українському домі, де були виставлені роботи Далі, Родена, Екстер, одна пані з вищого світу перед телевізійними камерами цілком серйозно заявила, що їй «не підходить» такий стан речей, коли «якісь статуї затьмарюють і пригнічують мій зоряний статус». Прагнення вчорашніх плебеїв, повсталих з бруду, здаватися князями-патриціями, обвішувати себе геральдичними гербами, присуджувати титули і відтворювати відсутні генеалогічні дерева — це настільки смішно, наскільки і страшно.
Ось де жлоб лютує — в прагненні виправдати свою важливість! Не хоче бути просто Шаріковим, хоче бути Поліграфом Поліграфовичем! Гроші і влада — це надзвичайно серйозне випробування для етичних якостей людини: не всі з гідністю його долають.
Підбиваємо підсумки
Жлоб — це людина, яка йде шляхом найменшого опору, домінантними якостями в характері якої є душевна лінь, гіпертрофоване почуття власної винятковості, агресивність і безвідповідальність, що породжують брехню, нудьгу і зневіру.
Андрій Єрмоленко. «Кольщік», 2013 р.
Арсен Савадов
Фото з особистого архіву
Арсен Савадов — художник-концептуаліст та фотограф. Народився 1962 р. у м. Києві (в родині Володимира Савадова, художника-графіка). Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Шевченка (1982), Київський державний художній інститут (1986). Представляв Україну на Венеційському бієнале в 2001 р. Перший з українських художників, чия робота була представлена на аукціоні Sotheby’s. Групові виставки: Всесоюзна виставка «Молодість країни» (Манеж, Москва, 1987), «Manifesta-І», Європейське бієнале (Роттердам, Нідерланди, 1996), «RESTART» (Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, 2010) та ін. Персональні виставки: «Різдвяна акція» (з Ю. Сенченком, галерея Марата Гельмана, Москва, 1994), «Kokto» (галерея Марата Гельмана, Київ, 2002), «Донбас-Шоколад» (галерея Orel Art, Париж, 2003), «Paintings», (DaniyalMahmoodGallery, Нью-Йорк, 2007) та ін.
Людина-пустка
Художник дещо по-іншому, ніж решта, входить на територію соціуму. І деякі художники прийшли в соціум уже все-таки розбещені бібліотеками, Ґоґенами, Сезаннами... і, природно, тонко відчували реальність — і жлоб у ній кристалізувався набагато швидше. У моїй свідомості він передусім став супротивником. Тим, у чиєму світі відсутній Ґоґен чи Ван Ґоґ, поети, письменники й інші митці, натомість багато примітивної простоти й порожнечі, пустки. Там вакуум, де нема місця ні естетиці, ні культурі, і все це зумовлене батьківським вихованням, оточенням. Цей вакуум і породжує некультурну людину, яка стає маркером розвитку того суспільства, в якому вона виросла.
Грамотне жлобство
Жлоб — він у ставленні до всіх людських цінностей залишається жлобом.
Якщо навіть брати до уваги матеріальні блага, якісь дорогі аксесуари, суті речей вони не змінюють. Як казав мій учитель: загорнуть тобі лайно в красиву обгортку, все одно — лайно, хоч ти й ніби не відчуваєш його. Луї Віттон чи Бентлі... це вже взірець грамотного жлобства, це вже вищий рівень.
Але брендами й трендами культурні діри не можна закрити.
А кому вдалося прикрити, залатати свої діри, порожнечу, — вже окультурений, тобто щось та й зміг зрозуміти. Може, він прочитав книжку, яку написав Ніцше або навіть Шопенгауер?.. А після прочитання цих авторів він уже не зможе бути таким, яким був до того. Це вже питання розподілу цінностей, культури в суспільстві.
Трагедія країни в чому? Традиції спадкоємності поколінь були жорстоко перервані: сотні розстріляних українських інтелектуалів, 9 мільйонів виморених голодом людей, а керувати країною прийшли діти тих, хто спричинився до цієї трагедії.
Тому що на тонкому повороті, де ти йтимеш поруч із інтелігентною людиною, вона тебе не зіштовхне, а жлоб — так.
Як і всі, я теж перетинаюсь із жлобством. Але матеріал, який потрапляє в руки художника — це одне, а той же матеріал в руках жлоба — це зовсім інша річ. Тобто цей матеріал може мати свою цінність, коли з ним працюватиме освічена людина, а якщо за нього візьметься жлоб, то може статися справжня трагедія.
Не спати
Жлоби — це втілення неуцтва, зяючої пустки в самій людині, відсутність відчуття естетичного, іншими словами, нульова естетика. І що менше в суспільстві естетичних культурних запитів, то більше таких людей, як жлоби. Їхня присутність — це для мене частина діалектики, та, яка примушує інших людей все ж не спати.
Як сказано в Біблії, в міру того, як у людях множитиметься беззаконня, неуцтво — згасатиме любов. А з нею — довіра, співчуття. Що можна довірити жлобу?.. У нього ж нема шкали інтелектуальних цінностей.
Тому в Україні насправді не 50 мільйонів населення, а чи не вдвічі менше. Доктрина працює — і хтось же її вигадав! — а ми тут усією країною дохнемо... Кому це може бути вигідно? Та будь-якому світовому уряду, який не зацікавлений в збільшенні кількості рабів. Що 5 років тому, що сьогодні в YouTube здобули популярність фільми, відеоролики антиглобалістські. Якщо ми ще не загинули, то ведуть нас не так уже й погано (Усміхається. — Упоряд.). Бо ще не відомо, хто поведе краще — мусульмани?
Як на мене, що більше демократії, то менше жлобства.
Світ прозорий, в ньому форми диктатури стають іншими, рівень насильства впав, у порівнянні з іншими епохами, але нема зниження рівня больових відчуттів сучасної людини. Я це кажу як художник, не як психоаналітик.
Мистецтво vs жлобство
Я не думаю, що жлобство аж настільки непереможне.
Прекрасне переможе жлобство, і в тому місія мистецтва. Як у казці. Чудовисько не витримало сили краси і любові. Лише прекрасне його врятувало, інакше чудовисько, якщо хочете, жлоби, загинули б. Це добре, що жлоби є. Якби вони були голландські естети, то стало б набагато складніше їх здивувати: і дупу вже показали і запхали туди очі, а ті кажуть: та все це було... не новина. Понад те, багато хто існує коштом жлобів, їхньої нерозвиненості. А якщо серйозно, то місія художників — не дати позбавити мистецтво сакральності, того божественного, що є не тільки в мистецтві, але й у житті. Не дозволити галеристам та іншим агентам зняти таїну прекрасного з мистецтва. Лише через мистецтво можна врятувати цей світ.
Є те, що навіть демон не зруйнує. Не буде нарциса, який зруйнує все — і милуватиметься своїм відображенням у воді.
Саме в прекрасному схована таємниця людського існування.
Серед олігархів цієї країни була така мода — купувати футбольні клуби, та вона, як і належить моді, минає. І комусь розумні євреї порадили купувати не футбольний клуб, а мистецтво. Ситуація типова, діалектика, та й тільки. З одного боку — масова культура, симулякри, а з іншого, сучасне мистецтво в сучасних галереях...
Жлоб по материнській лінії
На жаль, жлобством пронизане все. Жлоб позбавлений материнства естетики, він не знає прекрасного від початку. Жлоб не розуміє, що це таке.
Навіть монстр відчуває красу — не було б інакше міфа про красуню і чудовисько.