Усього на той час зібралося семеро авторів: художники Іван Семесюк, Сергій Коляда та Владислав Шерешевський, Сергій Хохол, фотохудожник Брентон, скульптор Григорій Груша, а ще художник Євген Петров, який під псевдонімом Нікіфор Добчинський пародіював естетику прекрасної ілюстраторки, більш відомої в новобуржуазних колах київського міщанства під іменем художниці Євгенії Гапчинської.
Усі вони були учасниками культової виставки «Жлоб-Арт. Біомаса», що відбулася в Українському домі наприкінці травня 2009 року в рамках фестивалю «Файн Арт» під патронатом Наталії Заболотної.
Не розкриватиму таємниці імені «Сергій Хохол», скажу одне — під цим псевдонімом ховається щонайменше троє людей, словом, «Хохол» — це ті ж «Кукринікси», плід спільної мистецької праці. Вони ж створили цикл «Із грязі в князі» та серію авторських унітазів «Жлобам насрати на мистецтво!». Тоді ж і Сергій Коляда презентував нові роботи з циклу «Welcome to Troyeshchina» та інсталяцію зі сміття, яку необізнані з тонкощами сучасного мистецтва місцеві прибиральниці тричі намагалися винести, аж поки спеціально для них ту купу сміття не обгородили — «Арт об’єкт! Не прибирати!». Брентон створив серію фотоколажів із запльованими соняшниковим лушпинням творами класиків, а Гриша Груша представив публіці п’ять скульптурних композицій «Розпальцовка».
Апофеозом експозиції стала її центральна частина, де були нові роботи Семесюка. По-перше, усю концепцію, згідно з якою масове мистецтво плекає жлоба і навпаки, вивели на культовому вже полотні «С дньом рождєнія, брат!». На ньому спільними зусиллями творчого тандему «куратор — художник» постав Святий Валєра, який поклав свої «брудні лапи» на тендітні плечі Мерилін Монро, мовляв: «а шо, я цю тьолку знаю!» Інші відомі персони — від Адольфа Гітлера і Мао Цзедуна до мультиплікаційного Гомера Сімпсона прийшли привітати з днем народження Хама і Жлоба. А по-друге, з-під пензля вже офіційно визнаного метра «жлоб-арту» вийшли монументальні твори: «Драка на районі», «Пацанчик і голубі», «Фу бля, нема чим робити». Вони чи не відразу стали культовими, а кількість перепостів цих зображень у соцмережах сягнула десятків тисяч. Їх почали «набивати» на футболки, а жлоб-арт розпочав переможну ходу світом...
І ось виставку у супроводі дітей і численної охорони відвідала перша «леді» країни Катерина Ющенко. Вона тривалий час приглядалася до картин, представлених на експозиції, а потім підійшла до художників і з теплою ласкою в очах запитала: «Хлопці, чому ви так не любите Україну?» «Хлопці» багатозначно посміхнулися, перезирнулися між собою і делікатно промовчали. А відповісти їм хотілося.
І сказати приблизно таке: «Та розумієте... заїбали вже жлоби, разом з усією «гопотою», «рогулями», «мордами державницькими», «кодлом кумівським», разом з усіма народними депутатами-бандитами та їхніми блядями, «романтиками діаспорянськими» та «бджолярами хуторянськими»! Заїбала брехня і хамство, заїбали ці ігри у князів і графів, уся ця тупість чиновницька, шароварщина дістала, яку ви, сердешна пані Катерино, і плекаєте, бо живете в якихось інших світах, в емпіреях перебуваєте. А ми — сіль цієї землі, кров від крові і плоть від плоті. І Україну ми, на відміну від вас, любимо не ляльково-фольклорно-ембіцильною, а такою, якою вона є — хворою, недосконалою, інколи страшною й жахливою. Саме тому і викорчовуємо усю цю нечисть, бо не на словах, а на ділі відчуваємо відповідальність за цю землю. А те, що радикально? То це ще не радикально! По-іншому не можна». Отак могли б відповісти художники-жлобісти першій леді. Але навіщо? Мистецтво завжди промовляло краще за будь-які слова.
Європа на колінах, Росія стоїть у черзі
Я бачив їх, тих англійських туристів, які падали на коліна від сміху перед портретом принца Чарльза у вбранні жителів Південної Борщагівки під час їхнього святкування Дня автомобіліста, представленого на одній з картин Сергія Хохла (з серії «Із грязі в князі»). Це трапилося восени 2009 року, коли ми представляли «Жлоб-арт» в рамках «Гогольфесту». Британці понад годину юрмилися на нашій експозиції, а Сергій Коляда (генеральний секретар Союзу Вольних Художників і відповідальний за зв’язки з громадськістю), доступно відповідав на всі їхні запитання щодо концепції проекту. До «Гогольфесту» Коляда зробив ще декілька робіт із серії «Welcome to Troyeschhina», а Семесюк представив полотно «Вася, подвінь раму», де в образі благородного тевтонського лицаря, борця зі світовим жлобством представив видатного українського письменника Гоголя. Разом із усіма попередніми роботами з проекту та інсталяціями, вписаними у напівзруйнований на ті часи арт-простір Мистецького Арсеналу, наш «Жлоб-арт» щодня збирав купу відвідувачів (дві книжки відгуків списали).
А в листопаді був Перший київський Contemporary Art фестиваль (ще одне дитинча засновниці та видавця журналу про мистецтво «ArtUkraine», невтомної подвижниці, пасіонарної особистості Наталії Заболотної), який відбувався в Українському домі. Наш Союз брав у ньому участь із виставкою «Матч смерті». Зазирнула на експозицію до нас і російська кураторка Катя Дьоготь, яка всі свої подальші звіти у соцмережах, статті у ЗМІ щодо ситуації в сучасному українському мистецтві ілюструвала роботами художників-жлобістів. Потім особисто запросила до співпраці у галерею Марата Гельмана. «IF. ЕСЛИ. ЯКЩО» — ця виставка відбулася влітку 2010-го. Згодом і Кирило Шаманов (відомий російський культуртрегер і куратор) записався в чергу, щоб провести виставку у Москві, коли «Жлоб-арт» гастролював Україною: Харків, Одеса, Івано-Франківськ, Львів... Нашими роботами прикрашали обкладинки таких поважних видань, як «ШО», «Український тиждень», «Країна», наше мистецтво тиражували вітчизняні та зарубіжні ЗМІ... Тоді, до речі, на першому Contemporary Art у нас купили першу роботу «Кіт Вася» Семесюка за $2 500. В умовах тотальної кризи 2009 року ціна більш ніж пристойна. (УВАГА! Рекламна пауза:) Ми не демпінгуємо, бо знаємо ціну цим унікальним роботам... «Жлоб-арт» — це реальна інвестиція в сучасне українське мистецтво. Кожна з робіт виплекала, до дрібниць продумана, справжня і щира. До кожної є сертифікат відповідності, в якому зазначено: де, коли і хто її створив, список виставок, у яких брала участь, список видань, де друкувалася. Понад те, наших художників не зв’язують ані грантові потуги виробляти «сучасний мистецький продукт», ані депутатські «подєлкі» для задоволення «високих» міщанських смаків, ані «загравання з прогресивним Заходом»... Як будь-яке справжнє мистецтво — люте, живе, непередбачуване, — те, що ми створюємо, є завжди інтелектуальною провокацією. І вона небезпечна, бо руйнує нав’язані канони політкоректності чи беззубості. І Союз Вольних Художників цього факту не ігнорує. (Кінець рекламної паузи).
Апофеоз жлобізму
Справжнім тріумфом «Жлоб-арту» стала виставка в Музеї сучасного мистецтва України у червні 2011 року. Її проведення було б неможливим, якби до Союзу Вольних Художників не приєдналися два потужні митці — Олекса Манн та Андрій Єрмоленко, які створили до цієї виставки розкішні серії робіт «Інфернальний жлобізм» (Олекса Манн) і «Пацанський Грааль» (Андрій Єрмоленко). Натхненний, феєричний Іван Семесюк поповнив колекцію жлоб-арту циклом «Традиції. Ребрендінг», Сергій Коляда розпочав серію робіт «Welcome to Ukraine — not smiling country», Ніна Мурашкіна представила роботи з циклу «Україна — країна депутатів та блядей (які, зрештою, одне й те ж)», Сергій Хохол — цикл соціальних плакатів під назвою «Дебілізуйся!». Тоді ж Стас Волязловський здивував публіку серією авторської фотографії «Молода нація на шляху до Європи», Олександр Жулинський — проектом «Ларьки».
А ще був цикл авторських мультфільмів «Про Гопуню та Повійку», живі інсталяції «Жлобопарк. Звіролюди», «Троєщинський гендель», «Терикони з насіння», «Китайське щастя» (серія пляжних рушників). Понад 200 художніх робіт, окремий міні-каталог. Понад 20 000 відвідувачів. Безліч статей у пресі. Сюжети майже на всіх топових телеканалах і величезний розголос. Художників «розривали на шматки». Нас — звинувачували: у мистецькому тероризмі, расовій, міжконфесійній та соціальній сегрегації, конкретному жлобізмі, «печерному націоналізмі», фашизмі, українофобії, людожерстві, праворадикальному екстремізмі. Нас — величали: Великими Жлобами, Жлобологами, Жлобонавтами та порівнювали із «ковтком свіжого повітря» у задушливій атмосфері лівацького політкоректного та виважено тендерного мистецтва, що його пропагує PinchukArtCentreта інші мистецькі установи, які існують, подейкують, на «прозахідні, космополітично-єврейські гроші».