Ще за день вони припливли до гирла Демерари. Під навісами митниці стояв густий запах цукру, гучно гули бджоли. Вивантажували експедиційні припаси, довелось відбути довгі митні формальності. То була справа доктора Мессінджера, а Тоні, закуривши сигару, вийшов на набережну. В гавані стояло безліч усіляких маленьких суденець; другий берег облямовувала зелена торочка мангрів. За ними крізь перисті верхівки пальм видніли бляшані дахи міста; після недавнього дощу все парувало. Чорні вантажники ритмічно погукували в такт своїй роботі, бігали туди й сюди вестіндці з фактурами та списками вантажу. Нарешті доктор Мессінджер сповістив, що все влаштовано і можна йти в місто до готелю.
II
Ліхтар стояв долі між двома гамаками; обіпнуті білими протимоскітними сітками, вони були схожі на кокони гігантських шовкопрядів. Була восьма година — минуло дві години від заходу сонця; річку й ліс уже сповивала глибока темрява. Мавпи ревуни замовкли, але деревні жаби зовсім близько хором тягли свою нескінченну хрипку пісню; не спали й пташки, вони кричали й свистіли, а часом далеко в глибині лісу важко гупало, впавши, засохле дерево.
Шестеро негрів-веслярів сиділи навпочіпки довкола вогнища трохи віддалік. Три дні тому вони набрали кукурудзяних качанів на покинутій фермі, вже поглинутій дикою рослинністю. Серед тієї порослі повно було культурних рослин — злаків і плодових, заглушених і здичавілих. Негри пекли качани в жару.
Тьмяне світло від вогнища й ліхтаря ледь вирізняло з мороку ветху покрівлю над головами, купу вивантажених із човна припасів, по яких бігали мурахи, та могутні стовбури дерев, що здіймалися увись далі, тонучи в темряві.
З покрівлі, мов надгнилі плоди, гронами звисали кажани, по ній, ніби верхи на власних тінях, бігали великі павуки. Колись тут жили збирачі каучуку. Далі торговці з узбережжя не заходили. Доктор Мессінджер відзначив це місце на карті трикутником і червоним олівцем надписав: «Перший базовий табір».
Закінчився перший етап подорожі. Десять днів пливли вони в широкому плескатому човні проти води. Двічі чи тричі їм траплялись пороги, і тоді підвісному моторові доводилось допомагати веслами; веслярі гребли в такт під команду капітана, а боцман стояв на носі з довгою жердиною, відштовхуючись від каміння. Перед заходом сонця вони ставали табором на піщаному березі або на вирубках серед кущів. Раз чи двічі їм траплялась хатина, залишена збирачами каучуку або золотошукачами.
Цілий день Тоні й доктор Мессінджер лежали серед вантажу посередині човна, під саморобним дашком із пальмового листя; в спекотні пообідні години вони часом засинали. Їли вони в човні з бляшанок і пили ром, розбавлений річковою водою, червонувато-бурою, але зовсім прозорою. Ночі здавалися Тоні нескінченними; дванадцять годин темряви, сповненої крику, виття, квакання лісових тварин так, що й на міській площі буває тихіше. Доктор Мессінджер міг по лісових звуках визначити годину. Читати при ліхтарі було неможливо. Після нудного, млявого дня сон був уривчастий і недовгий. Говорили вони мало про що, бо все було вже висловлене вдень, у теплому затінку між паками припасів. Тоні лежав без сну й чухався.
Відколи вони вирушили з Джорджтауна, у нього весь час скрізь боліло або свербіло. Обличчя й шия були обпечені сонцем, що відбивалося від води; шкіра злазила клаптями, і він не міг навіть поголитись. Цупкий заріст колов шию. Де тільки виднів клаптик голої шкіри, він був покусаний мухами кабурі. Вони пролазили в петельки на сорочці і в дірочки для шнурків на бриджах. Увечері, коли він перевдягався в шаровари, москіти кусали його в кісточки. В джунглях його обсіли червоні кліщики, які залазили під шкіру й копошилися там; а від гіркої олії, яку дав йому проти них доктор Мессінджер, на шкірі робилась висипка. Щовечора, помившись, він припалював сигаретою кілька кліщів, але від них лишалися сверблячі виразки, як і від джиг, що їх один із негрів виколупував йому з-під нігтів на ногах та зроговілої шкіри на п’ятах і підошвах. На руці, там, де вжалила марабунта, лишився болючий опух.
Тоні чухався, і від його рухів хиталися опори, на яких були підвішені гамаки. Доктор Мессінджер перевертався на другий бік і казав: «Годі вам!» Тоні намагався не чухатись, тоді чухався потихеньку, тоді, ошалівши, шкрябав себе з усієї сили, роздираючи шкіру. «Годі вам!» — казав доктор Мессінджер.
«Пів на дев’яту,— думав Тоні.— У Лондоні збираються вечеряти». В цю пору в Лондоні щодня бували прийоми. (Колись, ще як Тоні залицявся до Бренди, він не пропускав жодного. Коли вони йшли не в один дім, він потім розшукував її в натовпі або дожидав коло дверей, поки вона вийде. Леді Сент-Клауд усіляко допомагала йому. А згодом, коли вони побрались і два роки до смерті батька Тоні жили в Лондоні, то вже не ходили на прийоми так часто — щонайбільше раз чи двічі на тиждень, окрім того веселого місяця, коли Бренда, народивши Джона Ендрю, одужала після пологів). Тоні почав уявляти собі товариство, що збиралося в Лондоні на вечерю, і Бренду, її здивований погляд, яким вона зустрічала кожного нового гостя. Коли там горить камін, вона примоститься якнайближче до нього. Та чи можуть палити тепер, наприкінці травня, в каміні? Він не пам’ятав. У Гетонні вечорами палили майже завжди.
Потім, почухавшись знову, Тоні згадав, що в Англії не пів на дев’яту. Адже різниця в часі — п’ять годин. Дорогою вони щодня переводили стрілки годинників. У який бік? Це легко зміркувати. Сонце сходить на сході. Англія лежить на схід від Америки, тож воно сюди доходить пізніше. Так би мовити, з других рук, уже трохи заяложене, бо ним користувалися Поллі Кокперс, місіс Бівер і принцеса Абдул Акбар... Як ті сукні Поллі, що їх Бренда купувала за десять чи п’ятнадцять фунтів... І Тоні заснув.
Він прокинувся через годину, почув, що доктор Мессінджер лається, й побачив, що він сидить у гамаку розкарячившись, маже йодом великий палець на нозі й бинтує його.
— Вампір присмоктався. Я, певне, уві сні уперся ногою в сітку. Хтозна, чи довго він смоктав, поки я прокинувся. Кажуть, ліхтар їх відстрашує, але щось на те не схоже.
Негри ще не спали, вони щось жували біля вогнища.
— Тут вампір лихий, пане,— сказали вони.— Тому ми й сиди біля вогонь.
— Хай йому біс, так можна й захворіти,— сказав доктор Мессінджер.— Може, він з мене не один літр висмоктав.
Бренда з Джоком танцювали в Енкоріджів. Було вже пізно, гості розходились, і вперше за весь вечір можна було потанцювати з приємністю. Бальна зала була обвішана гобеленами й освітлена свічками. Леді Енкорідж щойно провела останнього члена королівської родини.
— Я страшенно не люблю допізна бути в гостях,— сказала Бренда,— але жалко забирати звідси мого Бівера. Він такий радий, що сюди попав, і мені нелегко було добути для нього запрошення...— А трохи перегодя додала: — Між іншим, на той рік я вже, мабуть, сама не зможу попасти на такий бал.
— Ти таки хочеш розлучитися з Тоні?
— Не знаю, Джоку. Якби ж це залежало від мене. Вся річ у тому, щоб утримати Бівера. Він стає дуже норовистий. Доводиться щодня влещувати його великосвітським товариством, а коли я розлучуся, цього більш не буде. Ти чув щось про Тоні?
— Давненько вже не чув. Була телеграма, коли він прибув до Америки. Він вибрався в експедицію з якимсь пройдисвітом доктором.
— А з ним там нічого не станеться?
— Навряд. Тепер весь світ цивілізований — скрізь екскурсійні автомобілі й агентства Кука.
— Так, мабуть, твоя правда... Сподіваюся, що він не нудить світом. Мені прикро думати, що він нещасний.
— По-моєму, він помалу звикає.
— Дай боже. Ти ж знаєш, що я дуже люблю Тоні, хоч він і повівся зі мною паскудно.
За милю чи дві від табору було індіанське селище. Тоні й доктор Мессінджер думали найняти там носіїв для двохсотмильного переходу до країни пай-ваїв. Негри були річкові жителі й не могли йти індіанськими землями. Вони мали вернутися назад човном.
На світанку Тоні й доктор Мессінджер випили по кухлю гарячого какао й доїли з галетами відкриту вчора бляшанку м’ясних консервів. Потім пішли до селища. Попереду один негр розчищав мачете стежку. За ним ішов доктор Мессінджер, потім Тоні, а ззаду ще один чорношкірий ніс зразки товарів — двадцятидоларову бельгійську рушницю, кілька сувоїв барвистого ситцю, дзеркальця в яскравих целулоїдних рамках, баночки з пахучою помадою.