Сам я не був ані монархістом, ані республіканцем, проте цілком поділяв думку більшості співгромадян, що така поведінка Падми зовсім не личить главі держави, хоч як би він не називався — імператором чи президентом. І лише зараз я зрозумів, якими безпідставними були всі звинувачення на його адресу. Він просто грав роль, причому грав блискуче, вдаючи з себе відлюдька й нікчему, і тим самим відволікав від своєї персони увагу Чужих. Його безхарактерність та мізантропія насправді виявилися лише маскою, за якою ховався один з лідерів підпілля, можливо, навіть головний керівник.
— Ваше кодове ім’я Ей-перший, — сказав я. — Адже так?
Падма ствердно кивнув:
— Саме так, містере Матусевич. Правду про мене знають лише кілька людей. Тепер і ви належите до їхнього кола… Та про це трохи згодом. Найперше вам треба поснідати.
Він провів мене до невеличкої кухні, що межувала з вітальнею, і запропонував розігрітий у духовці шніцель. Поступово шок, викликаний несподіваною зустріччю, минув, я перестав почувати себе ніяково та скуто в присутності вінценосної особи, і мене навіть розважило те, що за столом мені прислуговував сам імператор Магаварші.
Під кінець короткої трапези Падма приготував дві чашки кави — для мене та для себе, — і ми повернулись до вітальні. Зручно вмостившись у кріслі, він дістав сиґарету, клацнув запальничкою й закурив.
— Вам я не пропоную, — сказав імператор, — оскільки у вашому досьє зазначено, що ви не маєте цієї шкідливої звички.
— У моєму досьє, сер? — поцікавився я. — Службовому чи державних спецслужб?
— Ні, в нашому. У досьє Опору.
— Ви стежили за мною?
— Скажімо так: ми мали вас на оці. Ще три роки тому один з наших людей рекомендував залучити вас до роботи підпілля. Керівництво місцевого осередку розглянуло його рекомендацію і вирішило, що ви нам не підходите.
— Отакої? — Я не те щоб образився, але мені стало прикро. — І чим я вас не влаштував?
— Бо виявилися надто прямодушним для підпільника. Ми з’ясували, що ви „під ковпаком“ у Чужих — як і всі, хто надміру захоплюється космічними віртуальними реальностями. Протягом кількох місяців ви навіть перебували під наглядом їхнього аґента, але невдовзі чужинці переконалися, що ви не маєте жодного стосунку до Опору, і перестали стежити за вами. Проте ви вже „засвітилися“, тож ми не могли ризикувати, залучаючи вас до нашої орґанізації.
— А якщо не секрет, — запитав я, — хто вам рекомендував мене?
— Ви його добре знаєте. Це ваш колеґа Ахмад Раман.
— То він член підпілля?
— І дуже активний.
— Тепер чужинці, напевно, зацікавляться ним, — стривожено зауважив я.
— За містера Рамана не хвилюйтеся, він уже в безпеці. Також ми подбали про ваших батьків, обох братів, сестру з родиною і навіть про колишню дружину. Ситуація надзвичайно серйозна. За останніми даними Чужі розгорнули активну діяльність і спрямували всі сили на пошуки Рашелі. На щастя, нам вдалося випередити їх.
— Рашель ще не прокидалася?
Імператор кивнув:
— Прокидалася. Розповіла нам свою історію, а потім ми дали їй снодійне, щоб вона знову заснула. У неї сильне нервове виснаження. Останні три місяці були для неї справжнім кошмаром — вона провела їх одна-однісінька на кораблі, що зазнав катастрофи в міжзоряному просторі. А товариство їй складали дві дюжини мерців на борту, серед яких був її батько. Таке витримає не кожен дорослий, що вже казати про дванадцятирічну дівчинку.
— А що сталося з кораблем? І взагалі, як вона туди потрапила? Адже, як я розумію, це був розвідувальний політ.
— Саме так. Це був розвідник, до того ж не перший. Уже два десятиліття кораблі з Терри-Ґаллії реґулярно входять у наш локальний простір і збирають інформацію. Досі їх жодного разу не виявляли, бо вони не користалися місцевою дром-зоною, а здійснювали гіперпереходи до однієї з найближчих зірок і звідти, вже на досвітловій швидкості, добиралися до системи Магаварші. Завдяки великій густоті зірок у нашому реґіоні це не складало для них великих труднощів. Найближча до нас зоря, Адіті, розташована менше ніж в одному світловому місяці. А в межах світлового року…