Як і в Україні, національна культура зазнала у цьому регіоні сильних утисків, але тут вони були ще жорсткіші. У 1926 р. на Північному Кавказі проживало З 107 000 українців, ізних 1 412 276 — лише на Кубані. Існувало багато українських шкіл, які перебували під юрисдикцією Скрипника як тодішнього наркома освіти. У Краснодарі працював український педагогічний інститут, у станиці Полтавській — педагогічний технікум.
У грудні 1929 р., під час загальної культурної чистки в Україні, заарештували деяких науковців кубанського походження. У 1932–1933 рр. місцева преса (зокрема газета «Молот») вже рясніла звинуваченнями багатьох визначних осіб у «місцевому націоналізмі». На початку 1933 р. було арештовано чимало партійно-державних та культурних діячів, у тому числі майже всіх професорів українських навчальних закладів. Російська мова стала витіснювати українську як мова навчання. А між 1933 та 1937 роками всі 746 українських початкових шкіл на Кубані перетворили на російські.
Роздавлена, знелюднена депортуваннями, повністю денаціоналізована Кубань потерпіла, мабуть, більше, ніж інші регіони. Можна стверджувати, що влада досягла тут повної перемоги над місцевим населенням.
* * *Серед тих, кого не депортували, розпочався голод. Методи його штучного створення нічим не відрізнялися від описуваних нами раніше.
Ось нотатки деяких свідків пережитого. «Тут, на Кубані, — писав один із них, — такий голод, що мертвих уже ніде ховати». «Діти, — писав інший, — сидять, забившися у кут, і тремтять від голоду і холоду». Листи повідомляють таке: «Ми з моїм дорогим чоловіком і дітьми працювали дуже тяжко минулого літа. Ми мали хліба на цілий рік… вони залишили нас безпомічними і без статків»; «У грудні ми мали здати все наше зерно та інші продукти, навіть городину, державі»; «У степу чи в полі, куди не піди, цілі родини лежать» і т. ін. Двох селян на сьомому десятку життя засудили на 10-річне ув'язнення за те, що знайшли в них два кілограми сирого кукурудзяного лушпиння. Інший випадок: у вантажній машині, що відвозила на цвинтар мертвих дітей, двоє виявилисяживими; лікаря, котрий був причетний до цього, розстріляли.
Інженер, що працював на Північно-кавказькій залізниці, подає такий опис подій: «На початку 1933 р. від залізничної станції Кавказька кожного ранку в певний час перед світанком відходили два таємничих потяги в напрямі Мінеральних Вод та Ростова. Потяги були порожні, і кожний складався з 5—10 вантажних вагонів. Приблизно за дві — чотири години потяги поверталися, зупинялися на якийсь час на маленькій бічній станції, а тоді йшли далі запасною колією, що була тупиком і вела до колишньої каменярні. Поки потяги зупинялися на Кавказькій або на бічній колії, всі вагони були замкнені, але виглядали навантаженими і пильно охоронялися ДПУ. Спочатку ніхто не звертав уваги на таємничі потяги, включно зі мною. Я працював там тимчасово, оскільки був ще студентом Московського інституту транспорту. Але одного разу кондукторX., член партії, тихо покликав мене і повів до поїздів, сказавши: “Я хочу тобі показати, що є у вагонах”. Він трохи відчинив двері одного з них, я зазирнув і майже знепритомнів через те, що там побачив. У вагоні було повно трупів, накиданих будь-як. Кондуктор пізніше розповів мені таку історію: “Начальник станції отримав таємний наказ від свого начальства виконати прохання місцевого та залізничного відділів ДПУ і мати напоготові кожного світанку два потяги з порожніми вантажними вагонами. Бригаду залізничників, що обслуговувала потяги, охороняли співробітники ДПУ. Потяги виходили, щоб зібрати трупи селян, яких доставляли до залізничних станцій із ближніх сіл. Трупи ховали на віддаленій ділянці за каменярнею. Всю зону охороняло ДПУ, і нікого зі сторонніх осіб близько не підпускали”».