Ще кілька свідчень. Іноземний робітник, який працював на одній із харківських фабрик, дізнався від місцевих урядовців, що Г. Петровський визнав тоді кількість померлих у 5 млн (а до кінця голоду було ще далеко). У вересні 1933 р. Уолтер Дюранті повідомив англійське посольство, що «населення Північного Кавказу та Нижньої Волги зменшилося минулого року на 3 млн, а населення України — на 4–5 млн», а загальне число загиблих могло становити не менше 10 млн. Американський комуніст, що працював в Україні, оцінював кількість померлих від голоду у 4,5 млн, а від хвороб, пов'язаних з недоїданням, — в 1 млн. Високий український урядовець повідомив іншого американця, що у 1933 р. померло 6 млн. Канадському українському комуністові, який вчився у Вищій партійній школі при ЦК КП(б)У, сказали, що в одному з секретних звітів фігурувала цифра в 10 млн.
Стосовно інших регіонів, то повідомлення про зменшення кількості населення були пропорційно такі ж високі, як і в Україні, на Середній і Нижній Волзі та на Дону. Так, директор Челябінського тракторного заводу Ловін повідомив іноземного кореспондента, що більше мільйона померло на Уралі, в Західному Сибіру та Заволжі.
Слід зазначити, що всі ці оцінки не можна вважати за «істину в останній інстанції», оскільки не завжди ясно, чи йшлося про загальну кількість померлих саме в Україні, про який період голоду свідчать ті або інші цифри, чи включають вони кількість померлих від пов'язаних з голодом хвороб тощо. Навіть дані секретних офіційних звітів різняться на кілька мільйонів. Тому ми можемо стверджувати, що точних підрахунків не існувало взагалі. За словами одного з українських емігрантів, «деякі члени партії наводили кількість у 5–6 млн… а інші згадували про 10 млн жертв. Правдиві дані, мабуть, лежать десь посередині».
* * *Якщо погодитися з числом приблизно в 11 млн передчасно померлих у 1926–1937 рр., ту частину його, яка налічує близько 7 млн і яку пояснюють голодом, можна схарактеризувати як прийнятну або ймовірну. Виходячи з цього залишається приблизно 4 млн жертв розкуркулення та колективізації до 1937 р.
До цих 4 млн включено загиблих у Казахстані. Серед казахів брак населення між переписами 1926 і 1939 років становив 867 400 (3 968 300 мінус 3 100 900). Скоригувавши цифру, подану переписом 1939 р. з урахуванням загальнонаціональної пересічної кількості (як ми це зробили з українцями), дістанемо 948 тис. померлих. При цьому населення Казахстану від перепису 1926 р. повинно було зрости до 4 598 000 осіб у 1939 р. (на базі дуже обережного припущення, що пересічна загальнорадянська норма приросту — 15,7 % — переважала, хоч фактично населення радянських мусульманських народів зростало значно швидше), тобто мало перевищувати фактичний рівень більш ніж на 1,5 млн. Якщо від цієї цифри відняти 300 тис. ненароджених дітей і 200 тис. тих, кому вдалося емігрувати до Китаю, то виходить 1 млн жертв.
Таким чином, залишається 3 млн втрат за 1926–1937 рр., які пояснюють депортацією «куркулів». Ми вже дискутували питання про кількість депортованих та про рівень смертності. Три мільйони — це те число, що загалом збігається з нашими оцінками (якщо 30 % депортованих померло, то їхня загальна кількість була 9 млн, якщо ж 25 % — то 12 млн).
На 1935 р., за оцінкою Свяневича, який використовував метод наближення, приблизно третина з 11 млн депортованих померла; третина перебувала у «спецпоселеннях» і ще третина — у таборах праці. Підрахунки загального числа ув'язнених у таборах за цей же рік дають приблизно 5 млн, і аж до масових арештів радянських та партійних працівників у 1936–1938 рр. були незмінні повідомлення, що населення цих таборів складалося переважно (на 70–80 %) із селян.
Із приблизно 4 млн селян, які перебували у таборах на 1935 р., основна маса, мабуть, вижила, до 1937–1938 рр., але навряд чи більше ніж 10 % коли-небудь дочекалися звільнення. Таким чином, ми повинні додати до селянського рахунку як мінімум ще приблизно 3,5 млн померлих.
* * *Від початку до кінця основою наших міркувань були або точні та певні цифри, або досить обережні припущення. Отже, коли ми робимо висновок про те, що не менше 14 млн селян розпрощалися з життям внаслідок подій, висвітлених у цій книзі, ми, напевно, не перебільшуємо кількість утрат. В усякому разі кількість понад 11 млн померлих, виявлену переписом 1937 р., мабуть, не варто піддавати серйозним корективам. Будь-які більш-менш автентичні дані про померлих від голоду є вкрай самодостатніми — так само як і дані про втрати від розкуркулення. І вони просто не можуть бути точнішими. Як писав М. Хрущов у своїх спогадах: «Я не можу навести точних даних, бо ніхто не займався підрахунками. Все, що ми знали, — це те, що люди вмирали у величезних кількостях».