Коли повідомлення про голод стали досить поширені у США і конгресмен Герман Копелман офіційно звернув на це увагу радянського уряду, він отримав від наркома закордонних справ М. Литвинова таку відповідь: «Я одержав Вашого листа від 10 числа цього місяця і хочу подякувати за те, що Ви помітили оту українську брошуру. Існує незліченна кількість таких брошур, сповнених брехні, яку поширюють контрреволюційні організації за кордоном, котрі практикуються в такій діяльності. Для них нічого вже не залишається, як тільки фабрикувати інформацію та підробляти документи». Радянське посольство, яке незабаром відкрилося у Вашингтоні, також твердило, що населення України зростало протягом п'ятирічки на 2 % за рік і Україна мала найнижчу, смертність серед радянських республік(!)
Іншим методом «Великої брехні» були грубі підтасовки та перекручення. Лише один приклад: «Известия» від 25 лютого 1935 р. надрукували інтерв'ю з кореспондентом «Інтернейшнл ньюз сервіс» Ліндсеєм Парротом, який розповідав про те, що бачив добре організовані колгоспи і досить хліба в Україні та на Волзі. Паррот зі свого боку заявив працедавцеві та американському посольству, що його «не зовсім правильно» цитували. Виявилося, що Паррот сказав кореспондентові «Известий», що просто не бачив будь-яких ознак голоду під час своєї подорожі у 1934 р. Різниця, звісно, є.
Існували методи фальсифікації, так би мовити, більш витончені. Американський кореспондент у Москві так описує один із фактів періоду розкуркулення: «З метою умиротворення західної громадської думки американську “комісію” відрядили в райони лісозаготівель, і в належний час вона щиро засвідчила, що не бачила каторжної праці. Нікого, втім, так не розважила ця клоунада, як самих членів “комісії”. Ними були: торговець американським устаткуванням, протягом довгого часу мешканець Москви, чий бізнес залежав від офіційної ласки; молодий американський репортер без постійної праці і тому готовий на все; і секретар Американо-радянської торговельної палати — штатний працівник організації, вкрай зацікавленої у приязних стосунках з радянськими органами. Я близько знав усіх трьох, і не буде ніяким секретом зазначити, що кожен з них був так само переконаний у широкому використанні каторжної праці на лісозаготівлях, як Гамілтон Фіш чи д-р Детердінг. Вони поїхали на Північ прогулятися або тому, що було важко відмовитися, і заспокоїли свою совість, просто ствердивши, що особисто не бачили ознак каторжної праці; вони не вказали на те, що не зробили справжнього зусилля знайти її і що офіційні особи керували їхнім “розслідуванням”».
Їхні «відкриття», надруковані з усією урочистістю і слухняно передані американськими кореспондентами до Сполучених Штатів, цілком відповідали настанові пізнішої «комісії», яка шукала каторжну працю в районі Донецького вугільного басейну. Один із членів «комісії», знаменитий американський фотограф Джиммі Аббі, висловив це так:
«Звичайно, ми не бачили каторжної праці. Коли ми наближалися до чого-небудь, що виглядало таким, кожний з нас щільно закривав очі і тримав їх закритими. Ми не хотіли брехати».
Едуард Ерріо, радикальний французький політичний та державний діяч відвідав СРСР у серпні та вересні 1933 р. Він провів п'ять днів в Україні; половина цього часу пішла на офіційні прийоми та бенкети, а друга половина — на ретельно організовані «екскурсії». Зрозуміло, що після цього Ерріо не лишалося нічого іншого, як «категорично заперечувати брехню буржуазної преси про голод у Радянському Союзі». Такі висновки широковідомої і вельмиповажної особи справили великий вплив на європейську громадську думку. Отож Сталін мав усі підстави вважати Захід наївним і використовувати цю рису на свою користь упродовж пізніших років.
Є цікаві описи підготовки Києва до приїзду Ерріо. Напередодні населення примусили працювати до другої години ночі, очищуючи вулиці та прикрашаючи будинки. Пункти, де розподілялися харчі, закрили. Черги заборонили. Безпритульних дітей та жебраків кудись забрали. На вітринах крамниць з'явилася сила-силенна різноманітної їжі, але міліція розганяла і навіть заарештовувала людей, які тиснули, аби хоч подивитися на харчі (купити щось було заборонено). Готель, в якому Ерріо мав зупинитися, забезпечили килимами, новими меблями та уніформою для персоналу. Так само було і в Харкові.