Нашим важливим і необхідним завданням є з'ясування соціально-економічного підґрунтя описуваних подій і змісту пов'язаних із ними внутрішньопартійних доктринальних дискусій. Ці суперечки не мали суто економічного характеру, та все ж я намагався в разі потреби висвітлювати й економічні проблеми (щоправда, в максимально спрощеному і стислому викладі). Звісно, було б аж надто сміливим твердити, що через 50 років ці проблеми можуть дістати належне зрозуміння навіть на Заході, де наука розвивається вільно. Тим менше їх розуміли в Радянському Союзі 20-х років, де доступні інформація і статистичні дані перекручувалися і значною мірою не відповідали дійсності, а партійно-економічні теоретики дотримувалися поглядів, уже давно відкинутих серйозними академічними колами. Але головне полягало в тому, що комуністи були переконані: якщо природні тенденції розвитку економіки стають на заваді соціалістичним перетворенням, їх можна здолати силою державних декретів.
Останнім часом немало аспектів порушених вище питань було досконально вивчено західними висококваліфікованими фахівцями, які на відміну від більшості своїх попередників не схильні вишукувати економічну раціональність чи достовірність офіційних даних там, де цього просто не може бути. Використовуючи у своїй роботі їхні дослідження, я зважав на існування різних поглядів на ті або інші явища, тож у цій книзі в одних випадках прагну уникати суперечливих моментів, а в інших пропоную альтернативні думки чи стаю на чий-небудь бік (і пояснюю чому). Однак у кожному разі все це — не найважливіший елемент моєї розповіді, і я зовсім не маю наміру заглиблюватися в економічні деталі.
Дуже багато написано й про інше питання, котре стосується висвітлюваного нами періоду: про фракційну боротьбу всередині комуністичної партії і про шлях Сталіна до влади. Воно теж порушується в даній книзі, але головним чином у зв'язку з подіями ширшого плану, що відбувалися на селі При цьому я розглядатиму цю боротьбу не з точки зору ідеологічного змісту тих чи інших аргументів її учасників, а в контексті діяльності партії щодо практичного здійснення своїх планів. На цьому слід особливо наголосити, адже внутрішньопартійні суперечки були викликані не просто звичайним прагненням влади або намаганням будь-що придушити всі автономістські сили в країні, — не в останню чергу вони були спричинені втіленням у життя набору соціально-економічних доктрин, шлях до реалізації яких пролягав через терор і брехню. Ясна річ, така політика не могла привести до очікуваних результатів, однак якщо б і привела, в будь-якому випадку цілком природно мала виникнути думка: принесення таких жертв в ім'я ніким до цього не перевіреної догми є моральним, а то й психічним відхиленням, котре важко пояснити навіть якимись підсвідомими, незрозумілими для оточуючих мотивами. З огляду на це більшовикам конче треба було обгрунтувати свою політику — і перед самими собою, й перед масами. Отже, у своїх діях комуністи керувалися не лише міркуваннями особистої кар'єри чи особистої помсти чи користі, — окрім усього іншого, вони, як це так яскраво показав Дж. Оруелл у своєму романі «1984», «робили вигляд, а може, навіть вірили в те, що вони захопили владу попри власне бажання й на короткий час і що ось тут, вже за рогом, знаходиться рай, де люди будуть вільними й рівними», однак у реальному житті виходило, що «влада — це не засіб досягнення мети, це — сама мета».
Як би до всього цього не ставитись (розглядаючи, зокрема, мотивації дій Сталіна та його поплічників як зовні сприйнятні), в усякому разі зрозуміло: на кожному рівні «соціалістичного будівництва» майже не існувало навіть тих непевних раціональних моментів, наявність котрих іноді припускали критики сталінізму, а якщо вони й існували, то не відповідали реаліям тогочасного суспільного життя.
Зловісна постать Сталіна маячить над усією людською трагедією 1930–1933 рр. Завдяки йому ця епоха позначена особливо виразним тавром лицемірства й підступності. Взагалі це не обов'язкові супутники терору, однак у даному випадку брехня та облуда супроводжували кожний крок влади. В кампанії проти «правих» Сталін аж до останньої миті так і не визнав, що він сам і є її організатором, а коли його противники аж надто голосно протестували, ішов із ними на компроміс (звісно, тільки на словах); під час розкуркулювання він повертав справу таким чином, нібито насправді існував «клас» заможних селян, котрих, мовляв, незаможні селяни самохіть виганяли з їхніх домівок; у ході колективізації оприлюднена позиція Сталіна виглядала так, начебто він розцінював це як добровільний рух і вважав, що будь-який примус у цій справі є прикрим збоченням від його лінії. А коли спалахнув голодомор 1932–1933 рр., Сталін просто відмовився визнати факт його існування…