— Що там у тебе?
Побачив, як відлила кров од щік Сергійка, ступив крок убік, зазирнув хлопцеві за спину. Тримає стиснутий кулак, а що в ньому?
Грицько вдав, що Сергійкова таємниця йому ні до чого. Роздягнувся, залишившись у синіх сатинових плавках із зав'язками збоку. Такі плавки мав на селі тільки він, — хлопці купалися голяком, — і дуже пишався ними.
Перев'язав мотузок, а сам не спускав ока з закладеної Сергійком за спину руки. Цікавість мучила його що там у малого в кулаці?
– Іди сюди! — покликав, та Сергійко не зрушив з місця. — Я тобі покажу щось…
— Що покажеш?
— Ти знаєш, що в мене є? Дві протитанкові гранати. Сьогодні глушитимемо рибу! — Побачив, як загорілися в малого очі, вів далі, інтригуючи: — Увечері поїдемо човном до соснового берега, і там на глибині…
Сергійко облизав язиком засмаглі губи, витиснув з себе жалібно:
— Сьогодні не зможемо.
— Чом не зможете?
— Та батько звеліли… — хлопець зам'явся. — Щось там у них по господарству…
— Не бреши! По очах бачу… — Грицько нараз пружно ступнув до Сергійка, схопив його за руку, вивернув. — Ну, показуй, що тут?
— Не чіпай! — малий смикнувся, але Грицько тримав міцно. — От зараз Пилип повернеться, він тобі дасть!
— Ми твого Пилипа — одною лівою! — Грицько почав викручувати Сергійкову руку.
— Пусти!
— Покажеш? — нараз Грицько закричав і випустив хлопця. — Ти що, кусатися! Я тобі зараз! — наздогнав малого, який відскочив до очеретів, підставив ногу і штовхнув на пісок. Навалився всім тілом, викрутив руку й нарешті розтиснув пальці.
Сергійко лежав, уткнувшись обличчям у пісок, і плакав.
Грицько тримав червону зірку з серпом і молотом — такі зірки носили радянські солдати на пілотках і кашкетах, він сам бачив їх, коли відступали з боями через Острожани, навіть зірвав одну з кашкета вбитого командира. Зберігав кілька днів, поки батько не побачив — облаяв і викинув на смітник.
А тут — блискуча червона зірочка…
— Де взяв? — запитав гнівно.
— У лісі знайшов. — Сергійко дивився злякано.
— Брешеш! — схопив малого за вуха, притиснув потилицею до землі. Вдивлявся пильно в чорні очі. — Кажи правду, де взяв?
Сергійко заскиглив жалібно:
— Пусти, боляче
— Де взяв?
— Та давно вона в мене!
Раптом Грицько побачив в очах малого торжество. Не встиг здивуватись, як щось важке й гаряче навалилося на нього, боляче стиснуло шию.
Грицько відпустив Сергійка і закричав тонко й жалібно, бо, здалося, прийшла його остання хвилина.
Пилип налетів на Грицька, мов коршун. Кинув клунок з продуктами, який прихопив з дому, впав з розгону, схопив за чуприну й тицяв обличчям у мокрий пісок.
— У-у, гад, тебе хто вчив на малих кидатися? Їж землю, вар'ят паршивий, ось тобі!
Грицько вже оговтався, він був сильніший за Пилипа — спритно викрутився й зробив спробу підім'яти того під себе. Та Сергійко потягнув його за ногу, а Пилип навалився знову — Грицько зрозумів, що проти двох йому не впоратись, і одразу заканючив:
— Пустіть мене, двоє на одного, це чесно, га?
— А ти на малого — це чесно? — Пилип ще раз тицьнув його носом у пісок. — Ану, просися!
— Я не хотів… Пожартував тільки…
— Проситимешся?
— А нікому не розповідатимете?
— Потрібен ти нам!
— Простіть….
— Отож… — Пилип відпустив Грицька, той спритно відскочив убік, насварився кулаком.
— Я вас, гадів, поодинці спіймаю! Голота клята!
— Ох ти ж свиня! — здивувався Пилип. — Та ми тебе зараз!..
— Плювати я на вас хотів! От вуйку Кирилові скажу, хто червоні зірки ховає. Разом із своїм батьком на дубі гойдатиметесь!
Пилип озирнувся на Сергійка, що стояв, похнюпившись, і, згадавши, як поранений радянський єфрейтор подарував малому зірку з пілотки, збагнув, що загострювати стосунки з Грицьком аж ніяк не можна. Махнув рукою, мовив примирливо:
— Колись і в тебе таку бачили.
— То в мене, а то у вас… Голота нещасна, знаємо, чим дихаєте!
— Ах ти ж куркульський вилупок!
— За вилупка ти мені заплатиш!
— Теж мені ґазда! Не ґазда, а фирцик! — Пилип підняв грудку сухого глею, швиргонув у Грицька. Ледь не вцілив. Той відскочив, погрозив кулаком і побіг до села. Нараз зупинився, постояв трохи, роззираючись по боках, і рушив, низько пригнувшись до землі, буцім щось винюхував.
Пилип чув, як винувато дихає за спиною брат, та нічого не сказав малому, мовчки почав підбирати огірки, що розсипалися з клунка».