Поколупавши в носі, Грицько запропонував:
— Я зараз хотів би глянути на того пса. Гайнемо разом?
— А стайню хто чиститиме?
— То я побіжу сам…
— Злі Демчуки на тебе, — застеріг Андрій. — Пилип нахвалявся, що вуха обірве.
— У-у, гицель собачий, — насварився кулаком Грицько. Та згадавши, що саме від цього гицеля залежить, чи матиме він вівчарку, полагіднішав. — Коли звільнишся, збігаємо? — попросив.
Андрій кивнув невизначено і, захопивши вила, подався до стайні. Не встиг ще прибрати гній з-під коней, як у щілину між стулками дверей просунулося збуджене Грицькове обличчя.
— Швидше, — мовив, — там батько їдуть, а мати в коморі, то гукни її! Мовляв, батько кличуть…
— А потім усі шишки на мою голову!
— Е-е, скажеш — помилився…
Андрій знав, що Грицько не відчепиться, але й не хотів допомагати. Та, зрештою, нехай ризикне: якщо навіть Грицькові і вдасться поцупити сало, можна буде ще щось вигадати. Головне — дотягнути до вечора.
Хлопець увіткнув вила в купу гною, вийшов із стайні. Грицько з надією дивився на нього.
— Чого стовбичиш? — пригримнув Андрій.
Той посміхнувся улесливо, югнув за ріг стайні і заховався в кущах смородини.
Побачивши бричку Северина Романовича, що завертала до воріт, Андрій гукнув голосно:
— Тітко Ганно, вуйко приїхали!
Тітка визирнула з комори, обтерла руки білою ганчіркою і заклопоталася:
— У мене борщ охолов, і він того не потрапить, що крутишся цілий день… — вона щезла в коморі і з'явилася через кілька секунд з кільцем ковбаси. Андрієві здалося, що затрималася на мить біля дверей і туди-сюди глипнула очима, та, либонь, тільки здалося, бо задріботіла до кухні, охкаючи.
Хлопець провів її уважним поглядом, скосував на смородинові кущі, з-за яких визирав Грицько, невдоволено гмикнув: цьому пуголовку таланить…
Щойно мати увійшла в кухню, Гриць кількома стрибками подолав відстань од кущів до комори і спритно прослизнув у двері.
— Гей, — загорлав з вулиці Андрієві Северин Романович, — помер ти, чи що? Відчиняй ворота!
Хлопець побіг до воріт і не побачив, що мало не тої ж секунди безшумно прочинилися кухонні двері і тітка Ганна метнулася до комори.
Андрій узяв коня за вудила й завів у двір, Северин Романович зістрибнув з брички, скинув кашкета, обтер спітніле чоло рукавом, хотів щось сказати Андрієві, та не встиг, бо в коморі почувся лемент, звідти визирнула тітка Ганна, замахала руками, підкликаючи чоловіка.
— Йди-но сюди, Северине, подивись на свого сина, злодія клятого! Він спричиниться до моєї загибелі, все йому пхаєш і пхаєш, а йому все мало й мало!
Северин Романович потягнувся, розминаючись з дороги. Запитав байдуже:
— Чого заґелґотіла?
Кинув батіг на сидіння — видно було, що притомився і йому не до сімейних чвар.
— Це я гелгочу! — вибухнула жінка. — Подивись ти на нього! — вона виштовхнула з комори засоромленого Грицька — дивився спідлоба, наїжачившись. — Глянь, що в нього за пазухою! — Засунула руку й витягла величезний шмат сала. — Я ще вдень помітила — кільце ковбаси зникло. На того батяра подумала, прости господи, — кивнула на Андрія, — ну, вирішила, я ж тебе підловлю, а, виявляється, ось хто! Кажи, для чого воно тобі? — вдарила салом по шиї. — Чи не годують тебе, голодний ходиш?
Грицько блиснув очима, але промовчав. Северин Романович потягнув батога з брички. Грицько одразу помітив це й заскиглив:
— Уже сала шматка жалко! Просив я колись у вас? Може, мені ось як потрібно, — різонув краєм долоні по горлу, — в кого ж узяти, як не в себе?
— Добро цвиндрити! — обличчя в Северина Романовича почало наливатися кров'ю. Хвисьнув батогом, схопив сина за комір сорочки.
— Не бийте, хочете, на коліна стану, але не бийте! — заканючив Грицько, крутячи шиєю. Смикнувся, намагаючись вирватися, та батько тримав міцно. — Простіть мене!
— Для чого брав? — заніс батога Северин Романович, та, перехопивши Андріїв погляд, опустив руку. Підштовхнув сина до веранди. — Пішли до хати, там розберемося.
Він швиргонув батога в бричку, Грицько збагнув, що головні неприємності вже позаду, непомітно підморгнув Андрійкові, та одразу обличчя його знов набрало жалісного вигляду, в очах навіть з'явилися сльози — попрошкував до хати згорбившись.
— Мені бігме погано зробилося, коли побачила його в коморі! — докинула ще жару у вогонь тітка Ганна. Вона замкнула двері комори і, недобре зиркнувши на племінника, наче він був винний в усіх її неприємностях, почимчикувала до кухні.