Коршун рвонувся до нього, та Віра дала попереджувальний постріл. Мовив:
— У тебе це остання можливість вибитися з жебраків у люди… — він не закінчив. У дрібноліссі затріскотіли гілки, і з-за дерев, важко дихаючи, вибіг Бутурлак. Андрій обернувся до нього, і цієї ж миті Коршун рвонувся до кущів. Пролунав постріл, але він не зупинив Коршуна.
«Шмайсер» в Андрієвих руках затремтів, він стріляв не цілячись, а Коршун біг, немов був заворожений. Нарешті все ж спіткнувся і впав на бік, підібгавши під себе руку.
Андрій підбіг, наказав:
— Не рухатись!
Коршун підвів здорову руку, стиснув кулак, наче погрожував Андрієві, та відразу розтиснув, рука мертво впала на груди.
Підійшли Бутурлак і Віра. Дівчина схлипувала винувато:
— Це я — мазіка… Він же міг утекти…
— Ти хоробра, — заперечив Андрій, — і ти мені ще більше…
Хлопець не договорив, засоромившись, зиркнув на Бутурлака, чи не помітив чого? Та лейтенантові було не до цього.
— Це Коршун? — запитав.
— Так.
Бутурлак перевернув Коршуна горілиць: мертвотна блідість проступила на обличчі.
— От і кінець… — мовив лейтенант хрипко. Сперся спиною на дерево, помацав потилицю. Поскаржився: — Все ж трохи оглушило мене, і Коршунові вдалося відірватися… Але ж я не бачив, щоб ви обганяли.
— А ми — стежкою, — пояснила Віра, — Андрійко тут усі шляхи знає…
— Ми відрізали йому відступ і зустріли тут, — додав хлопець.
— Молодці! — очі в Бутурлака сміялися. — Дорогі мої діти! — Глянув уважно на дівчину, яка міцно тримала карабіна в руках, на кирпатого, веснянкуватого, з синіми очима хлопчину, котрий уже мало не переріс його. — Мої добрі друзі! — закінчив.
На півдорозі до Острожан вони побачили рідкий цеп озброєних людей поміж деревами — виявилось, прибув загін з райцентру й прочісував ліс. Капітан Ярощук, який очолював операцію, підбіг до Бутурлака.
— Наздогнали? — запитав нетерпляче.
— Коршуна вбито. Але втік його племінник Гриць Жмудь.
Капітан усім потиснув руки.
— За ліквідацію банди Коршуна велике вам спасибі! — мовив урочисто. Наказав помічникові: — Продовжуйте операцію. Цього Гриця Жмудя треба взяти живим. — Запитав. — Де труп Коршуна? Потрібний для впізнання.
Андрій пояснив Антонові Івановичу, який вів загін, де знайти тіло Коршуна.
— Що там у селі? — запитав Бутурлак Демчука.
— Троє бандитів убитих і один поранений, — відповів. — Якийсь бандит, Фросем називається. Признався, що ліквідували групу молодшого лейтенанта.
— Чекайте… — не зрозумів Бутурлак. — Якого молодшого лейтенанта?
Ярощук зняв кашкета.
— А чого ж ми тут! — Пояснив: — Позавчора молодший лейтенант Лебединський не повернувся в райцентр.
— Вбито Лебединського? — все ще не вірив Бутурлак.
— На жаль, усіх трьох.
— Чудові були хлопці! — Лейтенант підвів автомат, пролунали три поодинокі постріли. Прощався так, як прощався зі своїми солдатами, котрі не повернулися з розвідки.
Сонце торкнулося верхівок дерев, вони неначе загорілися, й лейтенант заплющив очі.
Вчора з Острожан поїхав капітан Ярощук із своїм загоном. Гриця вони так і не знайшли — чи загинув десь у болоті, чи вдалося втекти. Зрештою, капітан не дуже засмучувався — головне, ліквідовано банду Коршуна.
