У 1939 році призваний до вермахту. У 1941 році закінчив льотне військове училище. Звання — лейтенант.
З 1941 до 1942 року служив у ескадрильї нічних винищувачів.
З 1942 до 1944 року — на Східному фронті. Збив 20 ворожих літаків. Нагороджений Рицарським хрестом і дубовими листками до Рицарського хреста.
У 1944 році був збитий і впав на території, зайнятій росіянами. Вдалося перебратися через лінію фронту.
Був підібраний санітарною командою біля Нойсдорфа і доставлений спочатку в польовий госпіталь, а пізніше до госпіталю в Колтберг. У госпіталі зроблено пластичну операцію обгорілого обличчя.
Після операції відправлений для остаточного одужання до Постлау.
За наказом групенфюрера СС Франца Штайнгау від 12 липня 1944 року переведений до військ СС з присвоєнням звання штурмфюрера. Кілька місяців, до повного одужання, служив у табірній команді СС.
У жовтні 1944 року офіційно затверджений льотчиком-випробувачем на секретному офіційному центрі «Маріїне».
13 березня 1945 року присвоєно звання обер-штурмфюрера.
У квітні 1945 року був відряджений з секретним завданням до Швейцарії з документами на ім'я Клауса Клінгена».
«Виписка із особової справи підполковника Клауса Клінгена. (Бундесвер).
Клаус Клінген. Рік народження — 1920.
У бундесвері — з 1952 року. Капітан. Начальник льотно-учбового загону.
В 1955 році відряджений до бундесмаріне. Призначений начальником загону гідролітаків.
У 1956 році призвоєно звання майора.
З 1957 до 1960 року працював начальником сектора висотних польотів у авіаційному центрі НАТО (Гохшварцвальд).
У 1960 році присвоєно званих підполковника.
У 1961 році відряджений до бундесмаріне. Командував полком винищувачів прикриття підводних човнів.
У 1965 році подав у відставку і почав займатися книговидавничою справою».
Гарвей закінчив читати, відсунув рукою папери.
Обличчя Клінгена було Пітеру знайомим. Хоча їх і не знайомили, але вони не раз зустрічалися на маневрах військ НАТО. Здається, він був і на «Гірінгу»… Так, він був там. Гарвей ясно пригадав це зараз.
…Був сонячний день. Кораблі, що супроводжували «Обсервейшн Айленд», рятівне судно «Кіттівейк» і есмінець «Гірінг», на якому були офіцери НАТО, погойдувались на легкій хвилі недалеко від порту.
Есмінець опинився ближче від інших до атомного ракетоносця. З нього добре було видно, як маленькі моторні буксири, мов поплавки, підстрибували на хвилях, то поринаючи вниз, то злітаючи вгору, щоразу оголюючи гвинти, що обертались із скаженою швидкістю. А «Джордж Вашінгтон» на цій же хвилі тільки ліниво кивав сферичним носом.
Пофарбований у жовтогарячий колір, із плоскою, ніби зрізаною ножем, надбудовою, підводний ракетоносець «Джордж Вашінгтон» виглядав незвичайно.
Як тільки буксири відчепились і поспішили в порт, була дана по радіо команда, і вся флотилія, набираючи швидкість, попрямувала до місця випробування.
Близько тринадцятої години «Джордж Вашінгтон» у супроводі кораблів прибув у призначений район.
Океан заспокоївся, і його блискучу під променями сонця срібну поверхню розрізало лише гостре вістря тоненької телеметричної антени підводного човна.
Чекали запуску. Динаміки, встановлені на командному містку і на верхній палубі, розносили по всьому кораблю чіткі команди: «Т — мінус 80, Т — мінус 79».
За хвилину до запуску з підводного човна був даний яскраво-зелений димовий сигнал, а невидимий диктор продовжував: «Т — мінус 40, Т — мінус 39, Т — мінус 38…» При відліку «Т — мінус 10» динаміки чомусь замовкли. Через кілька секунд вони знову ожили:
— Стояти всім на місцях, стояти всім на місцях! — Знову коротка пауза і повідомлення: — Запуск відкладено!
Систему управління ракетною стрільбою переключили на другу ракету, і знову почався відлік оперативного часу. Але і цього разу запуск довелося відкласти: в район приводнення ракети ввійшов якийсь корабель, як повідомили станції спостереження. Запуск було відкладено на другий день.
Наступний день був щасливіший. Коли закінчили відлік оперативного часу, рівно о 12 годині 29 хвилин поблизу того місця в океані, де стирчала телеметрична антена підводного човна, піднявся водяний султан — тонконоса ракета вислизнула на поверхню і ніби застигла в повітрі, звільняючись від водяного шлейфа. Із її сопел з величезною силою і страшенним виттям вирвалось полум'я — це включився ракетний двигун. В перші секунди плавно, ледь помітно вібруючи, але блискавично набираючи швидкість, «Поларіс» прямував у блакитну вись, тягнучи за собою вже в розріджених шарах атмосфери кучеряву смугу білих відпрацьованих газів. Через 55 секунд відокремилась перша ступінь ракети, а ще через 89 секунд — друга, але цього вже ніхто не бачив, про це повідомили станції спостереження.