Выбрать главу

На прохання Мірбаха Фак послав кілька запитів американцям, які в останні роки вели слідства і судочинство в справі нацистських злочинців, зв'язаних з таємницею Грюнзее. Американський бригадний генерал Тейлор надіслав Максиміліану листа такого змісту:

«Шкодую, що за давністю літ не можу пригадати бодай якихось обставин, пов'язаних із Шеленбергом, фальшивомонетниками і Грюнзее. Пригадую, що частина цих справ перебувала у розпорядженні д-ра Роберта М. Кемпнера і що відповідь на Ваші запитання Ви, напевне, змогли б одержати від нього.

Завжди Ваш, професор Колумбійського університету, бригадний генерал у відставці Джон Тейлор».

Недовго довелося чекати відповіді і від доктора Кемпнера.

«Дуже втішно, — писав він, — що ви зайнялись вивченням історії про фальсифікацію грошей. Рекомендую ознайомитись із книгами з цього питання, що вийшли англійською мовою. На жаль, я не вів у Нюрнберзі справ, що стосувались фальшивомонетників та секретних документів, нібито захованих у Грюнзее. Раджу Вам з цим питанням звернутися до професора Харді». І приписка: «Нині він президент чікагської компанії «Автоматік кентін компапі оф Амеріка».

Та професор Харді теж уникнув відповіді на запитання Фака: «Не пригадую, щоб мені доводилось переглядати будь-які матеріали, що стосувались виготовлення фальшивих грошей і секретних документів Грюнзее. Всі ці матеріали були у розпорядженні доктора Кемпнера, і я нічим не можу Вам допомогти.

Щиро Ваш професор Харді».

Доктор Кемпнер на повторний запит відповів більш ніж стримано і дав зрозуміти, що далі не має наміру вести зайвого листування. Цього разу він адресував Фака до Чарльза О. Лайона, доцента Нью-Йоркського університету. Лайон був здивований листом Максиміліана і не приховував цього.

«Було б дивно, — писав він, — якби я міг бути для Вас корисним. Адже всім відомо, що я не займався Грюнзее і знаю про це лише з преси. До речі, я вважаю, що в цій справі не все так чисто, як дехто намагається висвітлити. Але, на жаль, нічим конкретним допомогти Вам не можу.

Чарльз О. Лайон».

Максиміліан шкодував, що поряд з ним немає Мірбаха. У Фака було таке відчуття, що він розпочав війну з тінями. І все-таки він був задоволений тим, що зробив, і тим, що зустріне Йоганна не з порожніми руками.

* * *

Коли нарешті приїхав Мірбах, Фак був дуже радий йому.

Йоганн уважно вислухав Максиміліанову розповідь про Шрота, комісара Клуте і Розенкранца. Він погодився, що існує якийсь зв'язок між появою Розенкранца в районі Грюнзее і вбивством Кемпки. Прочитавши відповіді американців, сказав:

— Коли я збирав матеріали, мені здавалось не раз, що я натикаюсь на мур. — І тут же додав: — А в книзі ці відповіді треба дати підряд і без будь-яких коментарів. Читач нині вірить лише фактам. У фактах він якось сам розбереться… Коли ми зможемо поїхати на Грюнзее?

— Готовий хоч завтра, — відповів Фак.

— Я привіз із собою розкладного гумового човна і два акваланги, — додав Мірбах.

— А я запасся харчами принаймні днів на два.

— Чудово. Отже, їдемо завтра вранці….

…Як і домовились, вони виїхали вдосвіта.

Вже дорогою вони знову згадали про лісника Шрота.

— У мене теж таке відчуття, — погодився Йоганн, — що Шрот зв'язаний з тими. Як він сказав: у кого довгий язик — у того коротке життя?

— Так, у кого довгий язик — у того коротке життя, — підтвердив Максиміліан.

— Я гадаю, що йти на озеро найкраще вночі, — запропонував Мірбах, подумавши.

— Як ти вважаєш, не треба нам сповіщати комісара Клуте в Бадль Креуце?

— Клуте ми, звичайно, повідомимо про все, і було б непогано прихопити його з собою. Він теж справив на мене досить приємне враження, коли я познайомився з ним.

На жаль, Клуте в Бадль Креуце не було: він виїхав за завданням.

Мірбах та Фак вирішили все-таки не відкладати і цієї ж ночі спуститися на дно озера.

У Бадль Креуце за кермо сів Мірбах, він добре знав дорогу до озера. Біля будинку Шрота він повернув праворуч і повів машину лугом. І хоча колія, яку свого часу проклали тут машини журналістів «Штерна», вже заросла свіжою травою, Йоганн впевнено вів автомобіль, покладаючись на свою зорову пам'ять. Коли вони проїжджали біля будинку Шрота, здоровенний сенбернар кинувся за машиною, загавкав, Фак у цей час стежив за будинком, але ні на подвір'ї, ні коло хліва нікого не було видно, штори на вікнах були опущені. Однак у Максиміліана склалося таке враження, що за ними хтось стежить.