Бремон зустрів їх біля трапа своєї баржі. Це був чоловік років сімдесяти, з круглою, як куля, голеною головою і м'ясистим носом.
На баржі, крім Бремона, нікого не було видно. Він провів Клауса і Маргарет до каюти, що слугувала йому за кабінет.
Меблі тут були досить скромні: письмовий стіл, дві книжкові шафи, маленький тапчан, на тумбочці радіотелефон, а на білій стіні велике жовте коло, що нагадувало сонце.
— Я чекаю гостей і радий буду познайомити вас з ними, але, поки їх немає, ми зможемо погомоніти, — запропонував Бремон.
Клаус познайомив його з Маргарет, і по очах старого було видно, що вона йому сподобалась. Сьогодні Маргарет була особливо привабливою в цій коротенькій зеленій сукні, застебнутій до шиї.
— Мені рекомендували вас найповажніші люди, і тому ви можете розраховувати на мене. Я теж хотів би розраховувати на вашу відвертість, — почав без передмов француз.
— Мосьє Бремон, я багато чув про чудову постановку роботи відділу реклами у вашому видавництві, — сказав Клаус по-німецьки, а Маргарет одразу ж зробила французький переклад.
— Якщо це питання вас так зацікавило, то завтра я пришлю свого директора, що очолює рекламне бюро, і він розкриє вам усі наші секрети, бо в мене таке правило: секрети існують для того, щоб зберігати їх від ворогів, а ви — мої друзі, — Бремон перейшов на англійську, даючи зрозуміти Клінгену, що хотів би обійтись без перекладачки.
— Дякую, мосьє Бремон, я неодмінно скористаюсь вашою люб'язністю, — відповів Клінген по-англійськи.
— Як вам Париж, мадемуазель? — звернувся Бремон до Маргарет по-німецьки.
— Париж ще більше помолодшав.
— Прекрасна відповідь. — І запитав Клінгена: — Як поживає мій друг Зейдліц?
— На здоров'я не скаржиться, енергійний, як завжди…
— Ви прямо з Німеччини?
— Ми були в Англії.
— Бачились там з Мослі?
— Ні, він був у від'їзді. Я зустрічався з Баркетом і Сміглі. Вони високо цінять вашу книгу «Європа під егідою об'єднаного прапора».
— Вам вона подобається?
— Ідея дуже цікава.
— Ви гадаєте — вона реальна?
— Звичайно. Нам потрібна, і якомога швидше, об'єднана Європа, сильна в воєнному відношенні, незалежна від Америки. Бо в Америки свої завдання, а в Європи — свої. До трьох реально існуючих сил — Америка, Росія і Китай — має долучитись четверта — Європа, — сказав Клінген, намагаючись викликати Бремонову прихильність.
— Гітлер свого часу переоцінив роль німецького націонал-соціалізму, а гасла «Новий порядок», «Нова Європа» не були конкретизовані й уточнені. Поступове перетворення ідеї великого рейху в концепції об'єднаної Європи відбувалося надто повільно. А ми мусимо почати з об'єднання Європи.
— Але об'єднання повинно відбуватися на новій основі. Адже в вашій книзі йдеться саме про це.
— Я дуже радий був познайомитись з вами, — сказав Бремон, вкладаючи в ці слова значно більше, ніж могло здатися з першого погляду.
У цей час долинуло гудіння автомобіля.
— Здається, гості починають з'їжджатися, — зауважив Бремон. — Ви побачите сьогодні строкату компанію. Сподіваюсь, що нудьгувати не будете. А нашу розмову ми продовжимо пізніше.
Бремон вибачився і пішов зустрічати гостей — вони весь час прибували. Клауса і Маргарет знайомили з ними. Тут були журналісти, актори, похмурий лисий продюсер, що приїхав з молоденькою кінозіркою. Всі вони зібрались у салоні.
Незабаром вся ця строката компанія поділилась на групи, і загальна розмова теж розтеклась мов по кількох струмочках.
На Клауса ніхто не звертав уваги: він не був знаменитістю, до того ж погано володів французькою мовою. Пив небагато, тому міг з тверезою головою спостерігати за всіма, хто тут був.
Біля Маргарет увесь час роїлися чоловіки. Як тільки молоденька кіноактриса, що приїхала з продюсером, запропонувала влаштувати щось подібне до американського нічного клубу «Гепард», Маргарет енергійно заходилась їй допомагати. Правда, не вистачало музики і відповідного освітлення. В «Гепарді» грало близько шести естрадних оркестрів, а колір світла мінявся щосекунди, потім світло згасало і спалахувало знову.
У Кремона знайшовся стереофонічний магнітофон. А коли вони виключили верхнє світло, а нижнє заставили пляшками, в приміщенні запанувала зелена напівтемрява.
Потім дістали записи сучасної танцювальної музики. Бажаючі почали танцювати, а Клінген пішов шукати Кремона і знайшов його на палубі в шезлонзі.
— А, це ви?.. Сідайте… Захотілося на повітря. Все-таки роки, знаєте…
Клінген вмостився у шезлонзі поряд. Було дуже тихо, і голос Бремона, хоча він і розмовляв майже пошепки, звучав виразно: