— Ми тут у Франції, та й не лише у Франції, покладаємо на «Спілку колишніх офіцерів» великі надії. Ви, німці, новинці починати, як і в тридцяті роки.
— Але ж у нас мало сил, — заперечив Клінген.
— Не так уже й мало, — не погодився Бремон. — За моїми відомостями, в Федеративній Республіці проживає майже чотириста тисяч колишніх есесівців і є такі організації, як «Німецький соціальний рух», «Німецький блок», земляцтва; нарешті, націонал-демократична партія… Ви тільки почніть, а ми допоможемо. В Італії є «Італійський соціальний рух», у Франції — ОАС, у Англії — «Британський союз», у Голландії — «Нідерландські архіви консервативної революції», в Норвегії — «Північне єднання». Коли ми об'єднаємо свої сили, то зможемо розраховувати на успіх.
— І все-таки цього не досить, — задумливо промовив Клінген.
— Ви забуваєте про те, що в кожній країні в нас є могутній спільник — армія. Коли ви будете в Італії, поговоріть з полковником Кане… Тільки випадковість перешкодила військам захопити владу в цій країні, проте вона перешкодила сьогодні, а завтра…
— Але ж військові можуть вимагати великої оплати за участь у перевороті…
— Вони її матимуть.
— Владу?
— Чого ж? Одержать велику армію, необмежені капітали на озброєння…
— Але ж армія підпорядкована уряду, а домогтися нині більшості в керівництві!.. Це, по-моєму, нереально.
— Ну що ж, перейдемо до реальності, — сказав Бремон. — Якщо ми не можемо добитися більшості в уряді, то в нашій владі змінити його склад. Ви пам'ятаєте, звичайно, історію короля Олександра і міністра Барту[13]! Сьогодні Америка подає нам гідний приклад…
— Ви маєте на увазі Кеннеді?
Бремон не відповів на це запитання. І звернувся до Клінгена:
— А як ви гадаєте? Для чого у нас спортивні клуби або ваші «Групи порядку»? Звичайно ж, не для того, щоб і справді молоді люди займалися спортом?..
Поява Маргарет перервала їхню розмову.
— Шеф! Це ви? Я вас скрізь шукаю. Я дуже винувата перед вами… Я зовсім забула про свої обов'язки перекладачки…
Еллінг злегка хитнулась.
— Страшенно паморочиться голова, — сказала вона.
— Ви тут, здається, без машини? Візьміть мого «ягуара», — запропонував Бремон. — Машину залишите біля готелю, завтра шофер забере її.
— Дякую, мосьє Бремон…
За кілька хвилин Клаус і Маргарет були вже в дорозі до Парижа, який, мов Чумацький Шлях, світився попереду міріадами точок.
— Я погано поводилася? — перемагаючи дрімоту і сп'яніння, запитала Маргарет.
— Не мучте себе, засніть, — запропонував він.
Але цих слів вона, мабуть, уже не почула…
Біля «Байярда» він розбудив її, відчинив дверцята, допоміг вийти. У портьє Клаус узяв ключі, і вони ліфтом піднялися нагору. Коли він підвів її до номера, вона взяла його за руку. Він відімкнув двері і, пропустивши її, зайшов слідом.
— Клаусе, я була б у відчаї, коли б ви зараз залишили мене на самоті, — сказала вона і пішла в ванну кімнату.
Номери Клінгена і Еллінг з'єднувались внутрішніми дверима. Він намагався заснути, але розмова з Бремоном не виходила з голови. Організації, котрі назвав книговидавець, були відомими Клінтону, але про справжнє призначення спортивних клубів він почув уперше. Отже, знову терор, як у тридцяті роки!.. Не випадково ж Бремон згадав про Америку…
Майже безшумно відчинились двері. Клаус прикинувся, ніби спить. Очі його були заплющені, але він чув усе виразно. Він чув, як Маргарет підійшла до нього, зупинилась, і рука з легким запахом жасмину ніжно торкнулась його обличчя. Дотик був настільки м'який, що не міг його розбудити, коли б він міцно спав. Здається, йому вдалося її обдурити.
Маргарет осміліла, підійшла до столу, затрималась біля нього. Що їй там треба? Коли Маргарет почала перекидати його речі, ритися в шафі, він трохи розплющив очі і крізь вії побачив її. Вікно було незашторене, і місячне сяйво освітлювало кімнату. Еллінг нахилилась над валізою і обережно перебирала його сорочки, обшукувала дно… Десь на одну мить пробудилося в Клінгена бажання встати і вигнати її геть. «Налякати!» Але він одразу ж відкинув цю думку: «Ні, краще мовчки стежити».
Нарешті Маргарет пішла до виходу і дуже обережно, як це могла б зробити зовсім твереза людина, причинила за собою двері. Все стихло.
Отже, за ним стежили? Тепер було зрозуміло, що це не просто перевірка, якій він не раз підлягав… Коли ж почалось це стеження і що могло стати приводом до нього? А головне, як близько вони підійшли до нього?.. Треба було приймати рішення.
13
Король Югославії Олександр і французький міністр закордонних справ Барту були вбиті фашистами в 1934 році.