— Здасться, вдома, але напевно не можу знати.
Клуте витягнув пачку сигарет. Вона була порожня.
Комісар зім'яв її і, шукаючи очима місця, куди б можна було викинути, звернувся до чоловіка в чорному піджаку:
— Чи не знайдеться у вас сигарети?
Чоловік мовчки дістав пачку «Бельведера» і простягнув Клуте.
— Дякую вам, — сказав комісар, витяг одну сигарету і попрямував до будинку гауляйтера.
Двері йому відчинила економка.
— Я хотів би бачити пана Розенкранца.
— Як мені доповісти про вас? — запитала Елізабет і злегка почервоніла.
— Комісар поліції Клуте!
— Одну хвилинку, пане комісар. — Економка причинила двері, але не минуло й півхвилини, як вона знову стала на порозі і запросила: — Прошу вас, проходьте.
Розенкранц сидів у кріслі-гойдалці у вітальні. Відклавши газети на столик, він не кваплячись, з гідністю підвівся, даючи цим самим зрозуміти комісару, що він не той, хто схоплюється при першій появі молодшого офіцера.
— Здається, ми вже зустрічалися? — запитав колишній гауляйтер.
— У вас чудова пам'ять, пане Розенкранц.
— Дякую за комплімент, пане…
— Клуте, з вашого дозволу, комісар Клуте, — підкреслив прибулець.
— Що ж цього разу привело вас до мене, пане комісар?
— Те ж саме, пане Розенкранц.
— Те саме? — Розенкранц здивовано підняв білясті брови.
— Є нові факти, які я хотів би уточнити.
— Наприклад?
— Чи знаєте ви лісника Еберхарда Шрота?
— Лісника?
— Так.
— Трохи знаю.
— Пробачте, що значить «трохи»?
— Коли я був гауляйтером, декілька разів полював у тих місцях.
— А зараз ви підтримуєте з ним зв'язок?
— Ну, що значить «зв'язок»?.. Якось заїжджав… Розмовляв по телефону.
— По телефону?
— А що тут дивного?
— Ну… ви — і Шрот…
— Я ж пояснив вам, що хотів відпочити в тих місцях, а Шрот прекрасно знає район Грюнзее, Бадльзее, та й взагалі всю околицю…
— А чи не могли б ви мені пояснити, чому Шрот заперечує знайомство з вами?
— Про це, мабуть, вам треба запитати в нього. Можливо, він не захотів сказати, що знає колишнього гауляйтера, адже так заведено: відмовлятися від людей, які по велінню долі опинились не при владі. А можливо, алкоголь уже висушив йому мозок.
— А ви не могли б пригадати, скільки разів останнім часом ви розмовляли з ним по телефону?
— Це так важливо?
— Так…
— Разів два, по-моєму, а може, три…
— А точніше?
— Ви не вельми делікатні, Клуте, і грубо працюєте. Доведеться на вас поскаржитись…
— І все-таки я хотів би отримати від вас точну відповідь: два чи три?
— Мені не двадцять років, пане комісар… Я теж можу щось забути. Здається, все-таки два…
— Ви дзвонили йому?
— А чому це вас так зацікавило?
— Тому що після вашої розмови з ним на третій день був убитий Кемпка, а друга розмова відбулася через день після нападу на журналістів Мірбаха і Фака на Грюнзее.
Розенкранц посміхнувся:
— Який же зв'язок ви тут знаходите? Кажіть відверто: хто по-вашому вбив Кемпку: я чи Шрот?! Ви просто ображаєте мене, і цього вашого візиту я так не залишу.
— Це ваше право, пане Розенкранц. Іще одне запитання: хто цей пан у чорному піджаку і капелюсі, який щойно від'їхав від вас?
— На жаль, на це запитання я не можу відповісти. Цей пан приїжджав до моєї економки. Не в моїх правилах цікавитись, з ким зустрічається моя служниця.
— А де я можу знайти вашу економку?
— Можливо, вона на кухні.
— З вашого дозволу, я пройду туди, — сказав Клуте, підводячись.
Розенкранц знизав плечима, немовби говорячи: що з вами поробиш, ідіть.
Елізабет була на кухні. Вона, виявляється, мала надзвичайну здатність червоніти. Але густий рум'янець на щоках не заважав їй досить грубо заявити, що вона ні перед ким не звітує про своє особисте життя.
Клуте довелось тільки вибачитись.
Уже в машині, їдучи додому, комісар підсумував наслідки поїздки. Можливо, йому повезло. Не може бути, щоб усе так співпало: і сигарети «Бельведер», а головне — масляниста пляма від машини. Здається, він натрапив на незнайомого, який приїжджав на Грюнзее. Мабуть, він же приїжджав і до Шрота перед нападом на журналістів. Клуте ще не знав, як зветься цей чоловік, але добре запам'ятав номер його машини. А по ньому неважко буде встановити і її власника. Єдине, щоправда, номер може бути фальшивий. Тоді доведеться допитати Елізабет, і вже цього разу вона нікуди не дінеться і відповість, чому її коханець їздить на машині з фальшивими номерами і хто він.