Розділ десятий
Фак ніколи не бачив Мірбаха таким пригніченим.
— Що трапилось, Йоганне? — кинувся він до нього, не вітаючись і не запрошуючи скинути мокрого плаща.
— Може, я спочатку роздягнуся? — запитав Мірбах.
— Звичайно, звичайно, пробач…
— Прошу, дай мені щось випити, — попросив Йоганн, і це теж було таким несхожим на нього.
— Але що з тобою?! Нещастя?!
Мірбах не квапився з відповіддю. Він випив чарочку бренді, закурив. Видно було, що йому важко говорити.
— Знаєш, я не буду писати цієї книжки, — нарешті вимовив він.
— Якої книги?
Та Максиміліан одразу збагнув, про що йдеться.
— Ти жартуєш, — мимоволі підвищив він голос.
Справді, хіба це не жарти? Адже сам Мірбах розпочав цю війну. В нього вже двічі стріляли і надсилали листи з погрозами, і все це не тільки не зупинило його, але викликало ще більшу злість та бажання працювати… Що ж могло зламати його?
— Розкажи мені все до ладу, — попросив Фак, намагаючись стримувати себе.
Те, що він почув від Йоганна, ще вчора могло б здатися для нього неймовірним.
Після того, як вороги Мірбаха, використавши всі засоби, від підкупу до погрози, не змусили його замовкнути, вони тиждень тому викрали його шестирічного сина. Не встиг Йоганн заявити в поліцію, як задзвонив телефонний дзвінок, і якийсь чоловік хриплявим, мабуть, зміненим голосом заявив, якщо Мірбах зараз же не пообіцяє, не поклянеться, що не буде більше друкувати своїх брудних статейок про шановних людей Німеччини і не перестане бути іудою, який продає свою батьківщину і червоним, вони вб'ють його сина.
Це було так несподівано і так жахливо. Йоганн не сумнівався, що вбивці здійснять свою погрозу і що їхній садистський витончений розум знайшов саме те, що може змусити його мовчати. Вони не давали йому навіть часу подумати і вимагали негайної відповіді.
— І що ж ти їм відповів? — запитав Фак, якого аж затрусило від такої звістки.
— Що я міг сказати?.. У тебе немає дітей, Мак, і ти не знаєш, що це таке… Коли я уявив, що вони й справді його застрелять… або задушать… або ще й будуть мучити, а я можу врятувати його… Я сказав — згода…
— Вони повернули сина?
— Повернули…
Фак якусь мить мовчав.
— Може, вони просто вирішили тебе залякати? — нарешті промовив він.
— Ні, Мак. Я добре їх знаю. І по Дахау… та й взагалі.
— Невже поліція не може вберегти твою сім'ю від цього жаху?
— Про що ти говориш? Поліція?.. А ти впевнений, що і в поліції в них немає своїх людей? Я — ні!
— Виходить, ми даремно трудилися, — сумно сказав Фак. — І з нами вони можуть зробити все, що захочуть. І не тільки з нами, а й з нашими дітьми. Вони знову пустять їх на гарматне м'ясо, як колись пустили нас…
— Замовкни! Не смій так казати!
— А хіба я кажу неправду? Мірбах обхопив руками голову.
— Хіба не ти, Йоганне, покликав мене, — знову заговорив Максиміліан. — І я прийшов… Так, у мене немає дітей, і, можливо, тому я і жив досі спокійно, міркуючи: за мого життя цього не трапиться. Але ти покликав мене… І мені мимоволі довелось подивитись правді в очі… Тепер уже я не можу повернутися до свого попереднього життя, спокійно пити свій мозельвайн… писати оповідання про кохання в березні…
— Пробач мені, Мак… Я справді винуватий перед тобою. Але зараз я не можу інакше, не можу! Це понад мої сили.
Фак мовчав.
Усе це було так несподівано для нього. Адже книга майже готова. Він сам за цей час зібрав немало матеріалів для неї. Ще трохи, і вони остаточно розкриють таємницю Грюнзее… А як же тепер? Люди, з якими він зустрівся, про яких дізнався, від Шрота до Розенкранца, повинні нарешті показати світові своє справжнє обличчя. Тому-то вони з Мірбахом і назвали свою майбутню книгу «Дволикий Янус. Відкрите і таємне життя сучасних нацистів».
Швидше собі, ніж Мірбаху, Фак твердо сказав:
— І все-таки книга мусить вийти… І вона вийде… Під моїм ім'ям.
Мірбах з сумнівом глянув на нього:
— Звичайно, коли б вона вийшла, це було б чудово. Напевне, мені не варто було зараз говорити тобі про це, але вихід такої книжки ризикований крок і для тебе.
Максиміліан звів очі на Мірбаха.
— А що вони можуть мені зробити?.. Тут, у Австрії, вони не посміють…
— Я теж хотів би сподіватися на це, — тихо промовив Йоганн.
Вони замовкли, думаючи кожний про своє. Потім Мірбах сказав:
— Я обіцяю тобі, Мак, що, як тільки я вбережу в безпеці свою сім'ю, хоча я ще не придумав, як це зробити, — знову візьмуся за них… — І додав: — Якщо ти твердо вирішив видати книгу — розраховуй на всі мої матеріали.