— Але ж це велика праця, ти витратив на неї не один рік…
— Я робив це не заради грошей… І не заради слави…
— Ну що ж, коли ти не проти, я ризикну не відкладаючи… Чим раніше вийде ця книжка, тим краще.
Прощаючись, вони міцно обняли один одного. Вже біля дверей Фак зупинив Мірбаха:
— Ти забув свою папку.
— Ні, це тобі.
— Що це?
— Додаткові матеріали.
— Отже, ти знав, що я вчиню саме так?
— Ні, Мак… Я взяв просто так, про всяк випадок…
Коли Мірбах пішов, Фак з нетерпінням розкрив папку.
Там було понад двісті сторінок машинопису. До рукопису додавався список колишніх нацистів, які були зв'язані з секретними операціями на Грюнзее.
Список починався прізвищем Вірзінг.
Вірзінг Гізелер. Народження 1907 року, гауптштурмфюрер СС, економічний радник начальника управління ГІУБ Шелленберга. Нині головний редактор журналу «Кріст унд вельт» («Християнин і світ»). Мешкає у Штутгарті, Лібанонштрассе, 5.
Детерман Герман, офіцер військово-морського флоту, керівник інституту фізичної хімії при дослідній станції ВМС на Грюнзее. Брав участь у затопленні секретних документів, золота, валюти. Мешкає у Гамбурзі, Зорхоф, 32.
Зікс Франц-Альфред, народження 1909 року, член НСДАП, бригадефюрер СС, начальник відділу культурної політики міністерства закордонних справ. Цей відділ переправляв за кордон національні цінності. В 1946 році Зікс був засуджений американським військовим трибуналом як воєнний злочинець до двадцяти років тюремного, ув'язнення. Звільнений достроково. Живе в Крессбронні.
Фак пробіг очима по списку далі. Його цікавило, чи є в цьому списку ті, що живуть в Австрії зараз… Ось…
Шмідт Роберт, професор, народження 1904 року, член НСДАП, штандартенфюрер СС, керівник економічного відділу управління, з середини 1944 року радник Кальтенбруннера з економічних питань, живе в Відні, Терезіенгассе, 17. До останньою часу був директором машино- і вагонобудівної компанії «Зімерінг-Грац-Паукер АГ» в Австрії.
Розенкранц Еріх. Народження 1900 року, групенфюрер СС. Гауляйтер Верхньої Австрії. В 1945 році керував затопленням ящиків із секретними документами і фальшивими грішми на Грюнзее. Мешкає у Цель-ам-Зее…
Про Розенкранца в рукописі Мірбаха Фак знайшов кілька окремих виписок.
Ці виписки, цитати із промов Розенкранца, прекрасно лягали в книгу з назвою «Дволикий Янус».
21 серпня 1944 року Розенкранц у промові «До солдатських матерів» говорив: «Вам випало щастя бути сучасниками Адольфа Гітлера. Фюрер краще за всіх знає, далі за всіх бачить, яким шляхом належить іти німецькому народові в досягненні високої мети. Ви і ваші діти повинні всіма силами сприяти виконанню історичної місії, накресленої Адольфом Гітлером».
Сам Розенкранц не шкодував сил, щоб якомога краще «сприяти виконанню цієї великої місії». У 1939 році в «Кенігсберге альгемайне цайтунг» він писав:
«Південна Пруссія завжди приділяла велику увагу польській небезпеці. Безперечним успіхом Німеччини є онімечення польських земель. За кілька років нашого перебування в повіті Штум кількість дітей у польських школах скоротилася більше ніж удвоє. Ці цифри свідчать самі за себе. Той, хто втрачає молодь, той втрачає майбутнє…»
У 1943 році, повернувшись із поїздки по окупованих районах Росії, Розенкранц публічно заявив: «Слов'янами може правити тільки тверда рука. Той, хто вірить, що може домогтися чогось від слов'ян м'яким ставленням, глибоко помиляється. Такі погляди можуть формуватися не в націонал-соціалістській німецькій робітничій партії, а в якихось інтелігентських клубах. Треба завжди пам'ятати, що в минулому намагання білих людей ставитись з довірою до туземців завжди кінчалось тим, що останні платили їм за це зрадою…»
«В цих словах увесь Розенкранц, справжній», — подумав Фак. Він згадав свою першу зустріч з Розенкранцом, його розповідь, лицемірну і брехливу.
Послухати його і йому подібних, то вони тільки те й робили, що вболівали за благо німецького народу. Саме для того вони захопили Австрію, його Австрію?
…Максиміліан підвівся, розправив плечі, бо затерпли лопатки. Крізь напівспущені штори просочувався сірий світанок. Фак підійшов до бара. Налив вина і випив. Потім розсунув штори і відчинив вікно.
Місто що спало. Як спав і він того ранку, коли до його передмістя підходили чужі танки. І хоча Максиміліан знав, що цього ранку, в цю саму хвилину місту, яке він так любить, нічого поки що не загрожує, відчуття тривоги все більше і більше огортало його.
Розділ одинадцятий