— А таки непоганий куточок, — зауважив Клаус.
— І господар своя людина. Що ти будеш пити?
— Рислінг.
— Незмінний рислінг…
— З віком смаки усталюються.
— Отже, після Лондона — Париж, Рим, Відень? — поцікавився Зейдліц.
— Так, мої плани не змінилися.
— У тебе сьогодні був Мірбах? — несподівано запитав Зейдліц.
— Звідки ти знаєш? Я втратив довіру, за мною стежать?
— Та, — невдоволено скривився Зейдліц і зняв пенсне. — Стежать не за тобою. Мене, як ти сам розумієш, цікавить Мірбах… Про що ви розмовляли? — Зейдліц протер пенсне і знову посадив його на місце.
— Він запропонував мені свою книжку про Грюнзее.
— Ти читав її?
— Так.
— Це те, що він друкував у «Штерні»?
— Приблизно те. Але там була приписка.
— Яка?
— «Продовження буде».
— Це хвилює мене і підганяє…
— Що ти маєш на увазі?
— З того часу, як цей самоучка Кеслер винайшов глибоководний акваланг, «підводний сейф» Грюнзее став ненадійний. Я попросив би тебе виконати одне доручення «Спілки колишніх офіцерів».
— Але ж я не член спілки.
— Це не має значення. Тебе особисто знає вся керівна трійка, а твоя остання поїздка до Іспанії отримала в них дуже високу оцінку. Хіба я не казав тобі про це?
— Що я маю зробити цього разу?
— Мені треба, щоб ти привіз документи, які зберігаються в Грюнзее.
— Але я ніколи не одягав акваланга.
— В цьому не буде потреби. Ти одержиш документи з рук в руки.
— А чому ти зупинив свій вибір на мені, якщо не секрет?
— Ти знаєш, що в мене немає від тебе секретів. Моїх людей із спілки добре знають і поліція, і журналісти. А тут потрібна людина… як би тобі пояснити… Ну, як-от ти: безпартійний, поважний, з гарною репутацією і, звичайно ж, людина, яка користується моїм повним довір'ям.
— По-твоєму, я відповідаю всім цим вимогам?
— Безперечно. І те, що в тебе був Мірбах і запропонував свою книжку, ще раз переконує мене в цьому: вони не підозрюють тебе, а це дуже важливо.
— Ну, гаразд, — сказав Клінген. — А яка міра риску і в ім'я чого я мушу ризикувати? Адже це — таки справді важко!
— Йдеться про «консерви»[5].
— Про «консерви»?
— Саме так.
— Ви вирішили використати їх?
— Поки що ні. Але подумай сам: «консерви» не можуть зберігатися вічно, хоча свого часу для цієї мети ми відбирали тільки молодих хлопців. Якщо пакети із списками потраплять у чужі руки, їх розкриють без нас. На щастя, в Грюнзее зберігається лише частина нашого запасу.
— А чи не краще було б передати «консерви» законному уряду республіки?
— Риск ми зведемо до мінімуму. Із Австрії тебе супроводжуватиме надійна, рішуча людина. Вона подбає про твою безпеку.
Зейдліц не все сказав Клінгену, дотримуючись давнього правила: його люди повинні знати рівно стільки, скільки вимагає певна справа. Він назвав Клаусу ім'я того, хто передасть йому списки, і перейшов до наступного не менш важливого доручення. У Франції Клінген повинен був зустрітися з якимсь Клодом Бремоном, а в Італії — з полковником Фачіно Кане. Це були активні прихильники створення європейської націоналістичної унії, «лицарі жовтого кола», як самі вони себе називали.
— Мені не вельми подобається, що з тобою їде Маргарет. Ти добре її знаєш? — поцікавився Зейдліц.
— Вона працює у мене три роки. Ніколи нічого підозрілого я не помічав за нею.
— І все-таки Маргарет мені не подобається.
— Я, звичайно, можу не брати її з собою. Але це б дуже ускладнило мою поїздку: вона знає французьку, італійську… Ні, не думаю, — після деякого вагання додав Клінген. — Мені навіть здається, що Маргарет ставиться до мене… ну, щоб не хизуватися, трішечки тепліше, аніж належало б секретарці до свого патрона.
— Будь обережнішим з нею.
— Ах, Бруно, ви бачите в людях тільки погане.
— І майже ніколи не помиляюся, — пробурчав Зейдліц.
— Я можу не брати її, звичайно.
— Та ні, будь ласка, бери. Якщо вона дійсно приставлена стежити за тобою, то принаймні буде поряд з тобою, на очах, і після того, коли я тебе попередив, ти будеш особливо обережним із нею. Якщо ж ми усунемо її від поїздки, за тобою ув'яжеться хтось інший, кого ми не підозрюєм.
— Вона не повинна знати про розмови з людьми, з якими ви порадили мені зустрітися у Франції та Італії? — запитав Клінген.
— Таємниць із цього не роби. Нехай вона гадає, що встановлення контактів з націоналістичними організаціями — головна мета твоєї поїздки.
— Що я мушу з'ясувати під час цих зустрічей?
5
«Консервами» називались агенти, які довго жили в якійсь країні і роками, а іноді й десятиліттями не займались шпигунською та диверсійною діяльністю. Розкриття «консервів» відбувалось в якийсь важливий політичний момент, що причинявся до серйозних внутрішніх змін, або перед військовою кризою.
Керівники СС, військової розвідки, партійні діячі гітлерівської держави задовго до катастрофи почали готувати собі тили, які в майбутньому могли б забезпечити відродження рейху. Одним із важливих інструментів у цьому відродженні були «консерви».