— Можу тобі зізнатися, Клаус, що мене дуже цікавлять їхні організації… На перший погляд, вони викликають довіру, але мені треба зрозуміти їх до кінця, а для початку хоча б побачити очима такої тверезої людини, як ти… Яку силу вони мають тут, у республіці, я знаю, але мені необхідно знати, яку силу вони мають у загальноєвропейському масштабі.
— Гаразд, Бруно. Я це зроблю. Мені самому цікаво поговорити з ними.
Зейдліц помовчав, роздумуючи над чимось, а потім рішуче запитав:
— Тобі говорить про щось ім'я Пітер Гарвей?
— А чим він займається?
— Тільки тим, що він із Сі-Ай-Сі[6]… Зовсім недавно я зустрів його на вулиці. Він стояв біля афішної тумби і там же зупинилась Маргарет Еллінг…
— Можливо, це випадковий збіг обставин?
— Можливо.
Розмова з Зейдліцом перекреслила всі плани Клінгена. Ще кілька годин тому він вважав, що все вже позаду: подвійне життя, яке він вів стільки років, небезпека, риск…
Останнім часом він думав про те, що йому лишилось тільки непомітно зникнути. Він не міг сісти на поїзд і просто виїхати. Його зникнення буде супроводжувати така ж легенда, як і тоді, коли він з'явився у фашистській Німеччині, і він працював над створенням цієї легенди. Понад чверть століття прожив за кордоном. За цей час змінились його звички, смаки, манери.
Але варто було Клаусу під маркою туриста побувати в Росії, як туга за Батьківщиною з новою силою охопила його. Йому було вже за п'ятдесят, і решту своїх днів він хотів прожити вдома, в Росії, на рідній землі. Хіба це не було б справедливо, коли б війна, яка закінчилась для всіх ще в сорок п'ятому році, закінчилася б нарешті і для нього… Він тепер постійно думав про своє повернення, і образ далекої Батьківщини невідступно переслідував його.
Сон, який приснився йому напередодні, був такий явний, реальний, що він навіть фізично відчув подих теплого степового вітру з запахом полину. Коли прокинувся, десь хвилину не міг зрозуміти, де він і що з ним. Низьке тьмяне небо зазирало в вікно. На стінах вигравали відблиски реклам, що згасали і спалахували знову.
Це був Кельн. Між ним і його країною лежали декілька держав з їхніми кордонами, і дні чекання, які ставали нестерпно довгими. Але все ж таки день минав за днем і кінець наближався. Здавалося, ніщо же не могло встати на шляху, віддалити повернення на Батьківщину. І раптом пропозиція Зейдліца! Звичайно, від неї можна відмовитись, зв’язатися з Центром, попросити, нехай цим займеться хтось інший. Але як тільки Зейдліц нагадав про «консерви», він зрозумів, що зробити це може тільки він. Клінген давно вже став своїм серед людей Зейдліца. А скільки років пішло на те, щоб стати своїм? Тепер він має пожати те, що посіяв, узяти те, до чого готувався довгі роки. Він розумів, що операція буде нелегка, що отримати списки і переправити їх у надійні руки буде надзвичайно важко. Зейдліц недаремно приставив до нього надійну людину, щоб та охороняла його в Австрії. Але чи обмежиться Зейдліц тільки однією надійною людиною?.. А що означає цей натяк на Пітера Гарвея, про Сі-Ай-Сі? Чи справді американська контррозвідка зацікавилась ним, чи Зейдліц вирішив просто налякати його, щоб був обережніший? Але чим він міг викликати інтерес до себе Сі-Ай-Сі? Останніми роками він займався тільки неонацистськими організаціями в Європі, виявляв їхні таємні цілі. Але для американської військової контррозвідки такі цілі, як правило, не були таємницями, і з цієї точки зору він не міг викликати у них якогось підвищеного інтересу. Тоді в чому ж річ? І чим усе це може закінчитися? Або ж він повернеться скоро додому, на Батьківщину, або ж його чекає куля чи довічне ув'язнення? Та про це зараз краще було не думати. Це розхолоджує, розслабляє волю. Поки ти не виробив рішення, можна ще над усім подумати. Але коли вже рішення готове, а він уже мав його, — треба діяти, тільки діяти і все підпорядковувати єдиній меті.
«Справа» була ще зовсім тоненькою: кілька виписок із архівів і заява якогось Фріче, надрукована на машинці.
Все це було акуратно підколото, кожна сторінка пронумерована і скріплена грифом: «Цілком таємно. Сектор американської контррозвідки НАТО (Сі-Ай-Сі)».
В Сі-Ай-Сі було заведено давати умовні кодові назви кожній справі. На папці великими літерами було виведено: «Справа ангела».
Пітер Гарвей щойно повернувся від начальника сектора. Розмова була не дуже приємна: хвалитися поки що нічим. Або цей Клінген справді ангел, або…
Гарвей сів за стіл і розкрив папку. Хоча зміст цих папірців і знав майже напам'ять, він знову перечитав їх: «Виписка із особової картки офіцера СС: Отто Еніхе — обер-штурмфюрер СС. Рік народження — 1920. Національність — німець. Тип — нордичний. Освіта — незакінчена вища.
6
Корпус контррозвідки (