— Пусте, пусте, — сказав містер Барбік’ю-Сміт. — То лише маленька книжка про зв’язок Підсвідомого з Нескінченним. Встановлюйте контакт із Підсвідомим, і тим самим ви вступаєте в контакт із Всесвітом. Це і є Натхнення. Ви мене розумієте?
— Цілком, цілком, — сказав Деніс. — Але погодьтеся, що із Всесвіту часом надходять послання, які не мають ніякого відношення до справи.
— Я не допускаю до цього, — відповів містер Барбік’ю-Сміт. — Я їх розділяю по окремих каналах. По трубах я підводжу їх до турбін мого свідомого мислення.
— Як Ніагару, — підказав Деніс. Деякі з висловів містера Барбік’ю-Сміта напрочуд скидалися на цитати — без сумніву, цитати з його власних творів.
— Правильно. Як Ніагару. І ось як я це роблю. — Він нахилився і заговорив, підкреслюючи вказівним пальцем основні думки та відбиваючи ритм своєї оповіді: — Перше ніж поринути в транс, я зосереджуюся на тому предметі, щодо якого я хочу знайти натхнення. Припустімо, я пишу про скромних героїв; за десять хвилин до того, як увійти в транс, я думаю лише про сиріт, що утримують своїх молодших братів і сестер, про нудну роботу, яка виконується старанно й терпляче, я зосереджую свою думку на таких значущих філософських істинах, як очищення і звеличення душі через страждання або алхімічне перетворення свинцю зла на золото добра. (Деніс знову позначив у думці цю цитату лапками.) Потім я поринаю в транс. За дві чи три години пробуджуюся і бачу: Натхнення зробило своє. Переді мною лежать тисячі і тисячі слів, що заспокоюють і підносять дух. Я акуратно передруковую їх на машинці, і вони готові до виходу в світ.
— Все це здається на диво простим, — мовив Деніс.
— Так воно і є. Все велике, прекрасне й божественне в житті надзвичайно просте. (Знову лапки.) ^ли я збираюся писати афоризми, — вів далі містер Барбік’ю-Сміт, — то, перше ніж поринути в транс, гортаю першу–ліпшу збірку висловів або шекспірівський календар. Це дає ключ, тобто гарантує, що Всесвіт вливатиметься в мене не потоком, а краплями афоризмів. Ви розумієте мою думку?
Деніс кивнув. Містер Барбік’ю-Сміт поліз до кишені й витяг записника.
— Сьогодні в поїзді я якраз створив кілька афоризмів, — повідомив він, гортаючи сторінки — Поринув у транс, коли сидів у купе. Я вважаю, що поїзд чудово настроює на творчість. Ось вони.
Він відкашлявся й прочитав:
— «Гірська стежка може бути й крутою, але там, нагорі, чисте повітря, і тільки з Вершини тобі відкривається далечінь»; «Те, що Справді Важливе, відбувається в Серці».
Цікаво, подумав Деніс, як часом Нескінченність повторюється.
— «Бачити — значить вірити. Але вірити — значить також і бачити. Якщо я вірю в Бога, я бачу його навіть у речах, котрі здаються гріховними».
Містер Барбік’ю-Сміт глянув поверх блокнота.
— Цей останній, — промовив він, — особливо тонкий і прекрасний, правда? Без Натхнення я б ніколи не натрапив на цю думку. — Він ще раз прочитав свою апофегму, вимовляючи слова повільніше й урочистіше. — Прямо з Нескінченного, — замислено мовив він і перейшов до наступного афоризму: — «Полум’я свічки освітлює, але воно ж і обпікає»…
На чоло містера Барбік’ю-Сміта набігли здивовані зморшки.
— Я не знаю достеменно, що це означає, — сказав він, — але вислів надзвичайно афористичний. Прикласти це хоча б до Вищої Освіти — вона просвіщає людей, проте водночас і підбурює Нижчі Класи до заворушень і революцій. Може, так воно і є. Але як це афористично, як це афористично! — Він у задумі потер підборіддя. Знову пролунав гонг — лунко і неначе благально: холонув обід. Це перервало роздуми містера Барбік’ю-Сміта. Він повернувся до Деніса.
— Тепер ви розумієте, чому я раджу вам розвивати Натхнення. Хай Підсвідомість працює на вас; вмикайте Ніагару Нескінченного. На сходах почулися кроки. Містер Барбік’ю-Сміт підвівся, на мить поклав руку Денісові на плече й проказав:
— Ну, досить про це. Іншим разом. І пам’ятайте, я цілком покладаюся на вашу скромність. Є інтимні, священні речі, і не хотілося б, щоб вони стали відомі усім і кожному.
— Авжеж, — озвався Деніс. — Я все розумію.
Усі ліжка в Кромі були старовинними фамільними меблями. Масивні і схожі на чотирищоглові кораблі із згорнутими вітрилами з блискучої барвистої матерії. Ліжка з карбуванням та інкрустаціями, ліжка фарбовані й позолочені. Ліжка з горіха й дуба, з рідкісних, екзотичних порід дерев. Ліжка всіляких епох і мод — від часів сера Фердінандо, який збудував цей дім, і до часів його тезки, останнього представника роду, що жив наприкінці ХУШ сторіччя, — але всі грандіозні й розкішні.
Нині найгарнішим було ліжко Анни. Сер Джуліус, син сера Фердінандо, здається, замовив його у Венеції, коли його дружина чекала першу дитину. Це ліжко увібрало в себе все екстравагантне мистецтво раннього венеціанського сейченто. Воно скидалося на величезний квадратний саркофаг. На його дерев’яних панелях були дуже рельфно вирізьблені букети троянд, серед яких пустували солоденькі putti (амури). Позолочені та поліровані рельєфи чітко вирізнялися на чорному тлі панелей. Золоті троянди вилися спіралями по чотирьох мініатюрних колонах, а херувіми, що сиділи на капітелі кожної колони, підтримували дерев’яний балдахін, оздоблений такими самими різьбленими квітками.