— Так, але тепер це науково доведено, — сказала Мері. — Треба міркувати логічно. А зараз перейдімо…
— Перейдімо до чого? Ви ж уже дійшли єдино можливого висновку, причому за допомогою логіки, чого б ніколи не змогла зробити я. Тепер вам лишається тільки повторити все це кому–небудь, хто вам подобається, хто вам справді дуже подобається, кому–небудь, у кого ви закохані, якщо дозволите мені висловитися так прямолінійно.
— Таж питання якраз у цьому! — скрикнула Мері. — Я ні в кого не закохана.
— Тоді, на вашому місці, я почекала б, поки це станеться.
— Але ж не можу я щоночі бачити уві сні, як падаю в колодязь. Це дуже небезпечно.
— Ну, коли це справді так небезпечно, ви, звичайно, повинні вжити якихось заходів. Ви повинні когось знайти.
— Але кого? — Зморшки задуми покраяли чоло Мері. — Це має бути хтось інтелігентний, хтось такий, чиї інтелектуальні запити я можу поділяти. Окрім того, цей хтось повинен по–справжньому шанувати жінок, вміти серйозно говорити про свою роботу і свої погляди, а також про мою роботу і мої погляди. Як бачите, не так просто знайти підхожу особу.
— Що ж, — мовила Анна, — тепер у цьому домі перебувають троє вільних інтелігентних чоловіків. Почнімо з містера Скогана; проте він уже, мабуть, являє собою надто антикварну цінність. Отже, залишаються Гомбо і Деніс. Чи погодимося ми на тому, що вибір обмежується ними двома?
Мері згідно кивнула.
— Я гадаю, що нам треба було б… — почала вона й замовкла, трохи наче збентежена.
— У чім річ?
— Бачите, я не певна, — сказала Мері з придихом, — чи справді вони вільні. Я подумала, що, може, ви могли б… могли б…
— Дуже мило з вашого боку, що ви згадали про мене, дорога Мері, — відповіла Анна, і на обличчі її майнула ледь помітна кошача посмішка. — Але що стосується мене, то вони обидва абсолютно вільні.
— Я дуже рада, — мовила Мері з неприхованою полегкістю. — Тепер перед нами постає питання: котрий із двох?
— Я не можу вам щось порадити. Це залежить від ваших смаків.
— Це залежить не від моїх смаків, — сказала Мері, — а від їхніх достоїнств. Ми повинні їх зважити й обговорити ретельно і безсторонньо.
— Зважуйте їх краще самі, — сказала Анна. В кутиках її уст і навколо прижмурених очей ще залишився слід посмішки. — Я не хочу ризикувати, даючи вам хибну пораду.
— Гомбо обдарованіший, ніж Деніс, — почала Мері, — але він менш цивілізований. — Те, як Мері проказала слово «цивілізований», надало йому особливого, додаткового значення. Вона старанно вимовила його на всю ширину рота, з легким шипінням на свистячих приголосних. Цивілізованих людей на світі так мало, і вони здебільшого французи. — Цивілізованість у людині — це найважливіше, ви згодні?
Анна підняла руку.
— Я не буду вам давати порад, — сказала вона. — Ви повинні вирішити самі.
— Родина Гомбо, — замислено вела далі Мері. — походить із Марселя. Досить небезпечна спадковість, якщо зважити на становище жінки серед романських народів. І в той же час я іноді сумніваюся, чи Деніс по–справжньому серйозна людина, чи, може, він дилетант. Це дуже важко вгадати. Як ви вважаєте?
— Я не слухаю, — відказала Анна. — Я відмовляюся брати на себе найменшу відповідальність.
Мері зітхнула.
— Що ж, — мовила вона. — Г адаю, мені краще лягти й поміркувати над цим.
— Ретельно і безсторонньо, — підказала Анна.
У дверях Мері обернулася. Вона сказала: «На добраніч» — і здивувалася, чого це Анна так дивно посміхається. Мабуть, просто так, подумала вона. Анна часто посміхалася без видимої причини; можливо, це звичка й більше нічого.
— Сподіваюся, цієї ночі мені не снитиметься знову, що я падаю в колодязь, — додала вона.
— Драбини — гірше, — відповіла Анна. Мері кивнула головою.
— Так, драбини куди небезпечніші.
У неділю сніданок відбувався на годину пізніше, і Прісілла вшанувала його своєю присутністю, хоч звичайно не з’являлася на людські очі аж до другого сніданку. Вона сиділа на чільному місці, убрана в чорний шовк, з рубіновим хрестом і неодмінною низкою перлів на шиї. Величезна недільна газета ховала від решти світу все, крім верхівки її зачіски.
— Ого, «Саррі» виграв з різницею в чотири очка, — пробурмотіла вона крізь повний рот. — Сонце перебуває близько від Лева — ось у чім річ!
— Чудова гра цей крикет, — добродушно зауважив містер Барбік’ю-Сміт, ні до кого конкретно не звертаючись. — Така англійська.
Дженні, що сиділа поруч із ним, раптом стрепенулася.
— Що ви сказали? — перепитала вона.
— Така англійська, — повторив містер Барбік’ю-Сміт.