Тривалий час у його мозку розбухала, як на дріжджах, одна ідея. Він виконав цілу папку етюдів, намалював картон; а тепер ця ідея набувала форми на полотні. Людина, що впала з коня. Велетенська й худа біла запряжна коняка займала верхню половину картини. Її низько опущена голова перебувала в тіні, а зір притягало величезне кістляве тіло та ноги, які стояли по обидва боки картини, ніби колони арки. На землі, між тими ногами, лежало вкорочене перспективою тіло людини, з головою на передньому плані та з широко розкинутими руками. Біле холодне світло падало з точки справа на передньому плані. Тварина й людина на землі були яскраво освітлені; а навколо них, перед ними й за ними чорніла ніч. Вони були самі в мороці, в них утілився всесвіт. Під аркою кінського черева, між ногами, погляд наштовхувався на непроникну темряву; внизу простір замикався тілом розпластаної людини. Похмура безодня в центрі, оточена світляними формами…
Картина була готова більш як наполовину. Гомбо весь ранок малював людину і тепер відпочивав, курячи сигарету. Відкинувшись назад, так що стілець уперся в стіну, Гомбо замислено дивився на полотно. Йому було приємно і водночас неспокійно. Сама по собі річ була гарна: він це знав. Однак те «щось», до якого він прагнув, ухопив він його чи ні? І чи вхопить хоч коли–небудь?
Обережний стук у двері — тук, тук. тук! Здивований Гомбо обернувся. Коли він працював, ніхто не смів турбувати його; це був один з неписаних законів.
— Заходьте! — покликав він. Двері розчинилися, і в них з’явилась верхня половина Мері. Вона наважилась подолати лише два щаблі. Якщо він її не пустить, то відступ буде легший і почесніший, ніж коли б вона піднялася на самий верх.
— Можна зайти? — спитала вона.
— Звичайно.
Мері перескочила два останні шаблі й за мить переступила через поріг.
— З другою поштою вам надійшов лист, — сказала вона. — Я подумала, може, це щось важливе, і ось — принесла його вам. — Коли вона подавала листа, її очі, її дитяче обличчя сяяли щирістю. Більш благенького приводу вигадати було неможливо.
Гомбо глянув на конверт і поклав його до кишені, не розпечатавши.
— На щастя, — сказав він, — нічого важливого. А проте, дуже вам вдячний.
Запала мовчанка; Мері почувала себе трохи ніяково.
— Можна подивитися, що ви малюєте? — нарешті зважилася попросити вона.
Гомбо викурив сигарету тільки до половини; однаково він не малюватиме, поки її не допалить. Він подарує Мері ці п’ять хвилин, що відділяють його від сумного обов’язку.
— Найкраще дивитись на неї звідси, — порадив він.
Якийсь час Мері дивилася на картину мовчки. Вона просто не знала, що сказати, вона була вражена, була у скруті. Сподівалася побачити шедевр кубізму, а перед нею було зображення людини й коняки, намальованих просто–таки з ганебною схожістю. Вона була дезорієнтована. Можна прийти в захват від репрезентативізму у творах старих майстрів. Але в сучасника?.. У вісімнадцять років їй би це ще могло сподобатись. Але тепер, після того, як вона пройшла п’ятирічну школу в найкращих знавців, її інстинктивною реакцією на такий зразок неорепрезентативізму могло бути лише презирство — вибух зневажливого сміху. Що він собі думає, цей Гомбо? Так безпечно було захоплюватися його попередніми картинами. А тепер Мері не знала, що й думати. Вона опинилася в дуже скрутному становищі.
— Чи не забагато світлотіні? — ризикнула вона нарешті і в душі привітала себе з тим, що знайшла таку делікатну і водночас таку гостру критичну формулу.
— Правильно, — погодився Гомбо.
Мері була задоволена; він узяв до уваги її критичну думку; це була серйозна дискусія. Вона схилила голову вбік і примружилась.
— По–моєму, це страшно мило, — сказала вона. — Але звичайно, це трохи занадто… занадто… trompe‑l’oeil (обман зору), як на мій смак. — Вона подивилася на Гомбо, який не відповідав, а курив далі, замислено вдивляючись у картину. Мері провадила; — Коли я була в Парижі цієї весни, я бачила багато Чуплітського. Я у величезному захваті від його картин. Звичайно, це страшенно абстрактно — страшенно абстрактно і страшенно інтелектуально. Він лише накреслює на полотні кілька поздовжніх фігур — абсолютно пласких, розумієте?