Після обіду товариство перейшло до вітальні.
— Так от… — мовив Генрі Уїмбуш, підсовуючи стільця ближче до лампи. Він почепив кругле пенсне в черепаховій оправі і став обережно гортати сторінки своєї ще неповної книги. Нарешті знайшов потрібне місце. — Можна починати? — спитав він. підводячи погляд.
— Починайте, — сказала Прісілла і позіхнула.
Серед уважної тиші містер Уїмбуш відкашлявся й почав читати. «Хлопчик, якому судилося стати четвертим баронетом із дому Лепітів, народився 1740 року. Це була дуже маленька дитина, яка, з’явившись на світ, важила не більше трьох фунтів, але з самого початку була міцною й здоровою. На честь діда по матері, сера Геркулеса Оккема з Бішопс Оккем, хлопчика при хрещенні нарекли Геркулесом. Його мати, подібно до багатьох матерів, вела щоденник, в якому місяць за місяцем занотовувала, як він зростав. Хлопчик почав ходити в десять місяців, а коли йому не було ще й двох років, уже навчився вимовляти багато слів. У три роки він важив лише двадцять чотири фунти, а в шість був не більший на зріст і не важчий, ніж нормальна дворічна дитина. А проте він уже вільно читав та писав і виявляв видатні здібності до музики. Тим часом його мати народила ще двох дітей, хлопчика й дівчинку. Хлопчик помер немовлям від крупу, а дівчинку забрала віспа, коли їй не було ще й п’яти. Геркулес був єдиний із дітей, хто вижив. Своє дванадцяте літо Г еркулес зустрів, усе ще маючи три фути і два дюйми зросту, його голова, дуже красива і благородної форми, була занадто велика як для його тіла, але в усьому іншому він був прекрасно збудований і, як на свій малий зріст, відзначався великою силою та зграбністю. Сподіваючись примусити його підрости, батьки зверталися до найвидатнішнх лікарів того часу. Їхні найрізноманітніші приписи виконувалися точно, але марно. Один рекомендував щедру м'ясну дієту, другий — фізичні вправи; третій сконструював маленьку дибу, на зразок тих, що їх застосовувала свята інквізиція. На ній юного Геркулеса витягували по півгодини вранці й увечері, і при цьому він терпів жахливі муки. Протягом наступних трьох років Геркулес виріс, можливо, ще на два дюйми. Після цього перестав рости остаточно, і на все життя залишився карликом трьох футів і чотирьох дюймів заввишки. Його батько, який покладав на сина великі надії, плануючи для нього військову кар’єру, не менш блискучу, ніж у Мальборо почував себе ошуканим. «Я спородив на світ потвору», — часто говорив він і так ненавидів сина, що хлопчик ледве насмілювався з'являтися перед батькові очі. Через таке розчарування він став відлюдним і лютим. Уникав усякого товариства (кажучи, що йому, батькові lusus naturae (гра природи, потвора) сором з'являтися між нормальних, здорових людей) і почав пиячити наодинці. Це дуже скоро звело його в домовину; за рік перед Геркулесовим повноліттям батька вбив апоплектичний удар. Мати, чия любов до сина глибшала в міру того, як зростала ненависть батька, не набагато пережила чоловіка. Трохи більше ніж через рік вона померла від черевного тифу, об’ївшись устрицями.
Так у двадцять один рік Геркулес став власником великої спадщини, у тім числі маєтку й замку в Кромі. Врода та розум, якими він відзначався в дитинстві, збереглися й у зрілому віці, і, коли б не карликовий зріст, він посів би належне йому місце серед найгарніших та найосвіченіших молодих людей свого часу. Він добре знав грецьких і латинських авторів, а також сучасних йому англійських, французьких та італійських письменників. Мав чудовий музичний слух і непогано грав на скрипці, що її тримав, як віолончель, поставленою на підлогу між ногами. Дуже любив музику клавесина та клавікордів, але мав надто малі руки, щоб грати на цих інструментах. Була в нього маленька флейта із слонової кістки, виготовлена спеціально для нього, на якій він завжди, коли йому бувало сумно, награвав якусь нехитру селянську мелодію або джигу, переконаний у тому, що ця селянська музика краще розвіє його печаль, аніж наймайстерніші творіння композиторів. З ранніх літ він охоче вправлявся в писанні віршів, проте, усвідомлюючи непересічні здібності в цьому жанрі, він не опублікував жодного свого твору. «Мій зріст, — говорив він, — відбивається на моїх віршах; якби публіка і стала їх читати, то не тому, що я поет, а тому, що я карлик». Збереглося кілька рукописів із віршами сера Г еркулеса. Досить одного прикладу, щоб створилося про нього уявлення як про поета.
В прадавні дні — ще Авраам не пас Отар, ще не настав Гомера час.
Як крнцю грів Тувал, Явал здіймав шатри.
Ювал 8 вже володів мистецтвом гри. — Земля зродила Велетів. Колись Від тих потвор земна згиналась вісь.