Пити каву після ланчу товариство перейшло до бібліотеки. Її вікна виходили на схід, і о цій порі дня тут було найпрохолодніше місце в усьому будинку. То була велика кімната, заставлена ще у ХУШ сторіччі білими фарбованими полицями вишуканої форми. В одній стіні були двері, замасковані рядами книжкових макетів. Двері відкривали доступ у глибоку шафу, де серед старих листів та газет, порохнявів у темряві саркофаг із мумією вельможної єгиптянки, що його привіз зі своєї подорожі сер Фердінандо–другий. На відстані десяти ярдів ці потайні двері здавалися кількома рядами полиць, заставлених справжніми книжками. Перед ними стояв містер Скоган із чашкою кави в руці.
— Нижню полицю, — говорив він, — займає енциклопедія в чотирнадцяти томах. Корисно, але нуднувато. Те саме можна сказати і про «Словник фінської мови» Капрімалджа. «Біографічний словник» обіцяє значно більше. «Біографії людей, що народились великими», «Біографії людей, що домоглися величі», «Біографії людей, яким було нав’язано велич» і «Біографії людей, які ніколи не були великими». А ось аж десять томів «Праць і подорожей Томса» і роман «У гонитві за примарою», що належить перу невідомого автора і ледве вміщується в шести. А це що? — містер Скоган став навшпиньки і придивився: — Сім томів «Повістей Нокеспотча». Любий Генрі, — сказав він, обертаючись, — тут ваші найкращі книжки. Я охоче віддав би за них решту вашої бібліотеки.
Містер Уїмбуш, щасливий володар багатьох першовидаиь, дозволив собі поблажливо усміхнутися.
— А може, — провадив містер Скоган, — це тільки корінці з назвами? — він відчинив дверцята шафи й зазирнув досередини, ніби сподіваючись знайти за ними й самі книжки. — Ух! — вигукнув він і знов причинив дверцята. — Тхне порохом і цвіллю. Як символічно! Люди чекають від шедеврів минулого якогось чудесного осяяння, але знаходять лиш пітьму й порох, і легкий запах гниття. Кінець кінцем що таке читання, як не порок, подібний до пияцтва, розпусти або чогось подібного? Люди читають, щоб полоскотати й потішити свій розум, і, головне, щоб порятуватися від думок. І все ж таки… «Повісті Нокеспотча»…
Він замовк і став замислено барабанити пальцями по корінцях неіснуючих, недосяжних книжок.
— Але я не згодна з вами щодо читання, — сказала Мері. — Я маю на увазі серйозне читання.
— Цілком правильно, Мері, цілком правильно, — відповів містер Скоган. — Я геть забув, що в цій кімнаті є серйозні люди.
— Мені подобається ваша схема біографій, — мовив Деніс. — У її межах знайдеться місце для кожного з нас; вона всеосяжна.
— Атож, біографії — це непогано, це навіть дуже добре, — погодився містер Скоган. — Я їх уявляю собі написаними дуже вишукано у стилі часів Регентства — такий собі Брайтонськнй павільйон із слів; їх автором міг би бути сам великий доктор Лемпріе. Ви читали його класичний словник? О! — містер Скоган підніс руку і дав їй упасти. Цей жест мав означати, що йому бракує слів.