Phillis plus avare que tender Ne gagnant rein a refuser Un jour exigea a Silvandre Trente moutons pour un baiser
Мелодія завмирала і знову звучала легко і млосно; теплий морок, що обступив їх, здавалося, пульсував, як кров.
Le lendemain, nouvelle affaire;
Pour le berger, le troc fut bon
— Тут приступка! — гукнув Деніс. Він провів своїх супутників через небезпеку, і за хвилину вони вже ступили на дерен тисової алеї. Тут було світліше або принаймні не так темно, бо алея була ширша від стежки, якою вони йшли попід стіною будинку. Піднявши голову, вони могли бачити між високими чорними деревами смужку неба та кілька зірок.
Car il obtint de la bergere… — провадив Айвор, і раптом скрикнув: «Я побіг униз», після чого зник, помчавши з гори й уривчасто співаючи на ходу:
Trente baisers puor un mouton
Інші помчали за Айвором. Деніс плентався позаду, марно закликаючи всіх бути обережними: схил стрімкий, і можна скрутити собі в’язи. «Що сталося з цими людьми?» — дивувався він. Вони стали як кошенята, що їм дали котячої м’яти. Він і сам відчував, що в ньому озивається якесь кошеня; проте, як і всі його емоції, це було скоріш теоретичне відчуття, і його зовсім не поривало вистрибувати по–котячому.
— Обережно! — ще раз гукнув він, і щойно це слово злетіло з його уст, як — гуп! — попереду почувся звук важкого падіння, далі хтось засопів від болю і зрештою щиросердно скрикнув: «Ой!» Деніс майже зрадів; він їх попереджав, цих йолопів, а вони й слухати не схотіли. Він підтюпцем задріботів униз косогором, прямуючи до незримого мученика.
Мері збігла з кручі, ніби локомотив на розгоні. У неї аж у голові зашуміло від цього шаленого бігу, і їй здалося, що вона вже ніколи не спиниться. Аж ось схил зробився пологіший, і вона майже стала. Зненацька її схопила чиясь простягнута рука.
— Ну, — сказав Айвор, пригортаючи її до себе, — тепер я тебе спіймав, Анно.
Вона спробувала звільнитися.
— Це не Анна. Це Мері.
Айвор весело засміявся.
— Так і є! — вигукнув він — Сьогодні я вже вдруге пошився в дурні. Уперше це було з Дженні. — Він знову зареготав, і так весело, що Мері не втрималась і засміялася теж. Він не забирав руку, якою її обнімав, і все це було так натурально, що Мері більше не пручалася. Притулившись одне до одного, вони йшли понад басейном. Мері була надто низенька, і Айвор не міг зручно покласти голову їй на плече. Він пестливо потерся щокою об її густе, гладеньке волосся. Трохи згодом заспівав знову; ніч палко забриніла від його голосу. Потім поцілував Мері. Анна чи Мері, Мері чи Анна. Здається, нема особливої різниці, котра з двох. Звичайно, в деталях вони відрізняються, але загальне враження одне й те саме; а, зрештою, лише загальне враження має вагу.
Деніс спустився з пагорба.
— Хто тут поранився? — гукнув він.
— Це ти, Денісе? Я забила щиколотку - і коліно, і руку. Я вся побита.
— Сердешна Анна, — сказав він. І не стримавшися, додав: — Але ж безглуздо було кидатися в темряві з гори.
— Йолоп! — сердито вигукнула вона. В її голосі бриніли сльози. — Авжеж, безглуздо.
Він сів біля неї на траву і відчув, що вдихає легкі, чарівні пахощі, що завжди витали над нею.
— Запали сірника, — звеліла вона. — Я хочу оглянути свої рани. Він намацав у кишені коробку. Черкнув сірником, і вогник вихопив із мороку маленький казковий світ — обличчя Аннн, її мерехтливу жовту сукню, білі оголені руки, смужку зеленого дерну. А кругом густа чорна темрява. Анна простягла долоні; від падіння вони були забруднені травою й землею, а на лівій видніли два чи три червоні садна.
— Могло бути гірше, — сказала вона. Але Деніс був страшенно зворушений; а надто коли помітив на її віях росинки сліз, мимовільних сліз болю. Він витягнув носовичок і заходився обтирати бруд із пораненої руки. Сірник згас; другий запалювати вже не варто. Анна покірливо і вдячно дозволяла лікувати себе.
— Спасибі, — подякувала вона, коли Деніс скінчив обтирати й перев’язувати їй руку.
Її голос прозвучав так зворушливо, ніби вона раптом втратила свою зверхність, стала за нього молодшою, майже дитиною. Він здавався собі надзвичайно дужим і впевненим. Це відчуття було таке сильне, що він інстинктивно обняв її однією рукою. Вона підсунулася ближче, притулилась до нього, і вони сиділи так мовчки. Потім почули внизу тихі, але на диво чіткі в мовчазній темряві слова Айворової пісні. Він співав її далі: