Нарешті Арахна прокинулася. Спляча людина не помічає плину часу, і чарівниці здалося, що вона якусь хвилину тому рятувалася від звіриної раті, яку нацькував на неї могутній Гуррікап. Невтямки було тільки, куди поділися звірі і птахи ї чому вона, Арахна, лежить у своїй печері, на ложі. Чарівниця покликала:
— Гей, хто там? Ходіть сюди!
До печери несміло ввійшли гноми. Вони пробиралися поміж уламків, освітлюючи собі шлях смолоскипами. Хід очолював Кастальо.
— Покличте Антрено! — наказала чаклунка. — Нехай пояснить, що тут трапилося.
— В нас нема такої людини, володарко, — наважився доповісти Кастальо. — В нашому племені давним-давно нікого не називали таким іменем.
— Це означає, що я дуже довго спала? — недовірливо запитала Арахна.
— На людській пам'яті ти спочивала багато віків, повелителько, — сказав старий гном. — Ми не знаємо, як і коли ти заснула і чому цей сон тривав так довго. Але ми завжди пам'ятали про свої обов'язки і старанно оберігали твій спокій.
— Дякую вам за вірну службу, — мовила Арахна. — Сподіваюся, що ви мене нагодуєте: я голодна, мов звір.
За обідній стіл Арахні правила дошка із скам'янілого дерева. Стіл зберігся з прадавніх часів і знаходився неподалік від входу до печери. Гноми піднімалися на нього довгими драбинами, а щоб доставити туди чергові страви, застосували дотепну систему блоків; все це зберігалося віками.
Чаклунка з'їла все, що було в запасі, і зажадала добавки. Вона зжерла чотирьох смажених биків і трьох баранів, сімнадцять фазанів і шістдесят чотири куріпки, закусила двома десятками паляниць та випила цілу бочку води. Потім, погладжуючи живіт, знеможено сказала:
— Після такого обіду не гріх би й подрімати.
Але чарівниця тут же скумекала, що й так проспала дуже довго, і вирішила зайнятися справами.
— Треба все-таки з'ясувати, — пробурчала вона, — як довго тривав сон, навіяний на мене Гуррікапом.
Вона розпитала Кастальо про великого чарівника. Чаклунка зраділа, коли дізналася, що протягом багатьох поколінь ніхто в цих краях нічого не чув про чародія з таким іменем.
— Що, прорахувався, голубе, — криво всміхнулася Арахна, — тебе давно на світі нема, а я живу, і тепер ніхто не завадить мені розпоряджатися в цій країні, як заманеться.
Кастальо розповів чарівниці, що у шафі зберігається багато рукописів — літопис Чарівної країни. Й Арахна, перш ніж розпочати рішучі дії проти мешканців цього загубленого світу, вирішила познайомитися з його історією. А раптом за минулі віки тут знову з'явився якийсь могутній чародій, котрого треба остерігатися.
ЛІТОПИС ГНОМІВ
рахна взялася за літопис. Пергаментні сувої лежали за номерами, і неважко було розібратися, з чого почати. Грамоту чарівниця знала погано, і справа в неї посувалася повільно.
Оповідь про давні часи Арахна переглядала неуважно. Лише розповідь літописця про те, як її, Арахну, приспав Гуррікап, вивчила дуже ретельно. Вона дізналася, що добрий чарівник дозволив гномам перетягти її сонне тіло до печери і доглядати за ним, щоб зберегти на довгі віки. Коли вона прочитала, з якими осторогами піддані оберігали її від згубного впливу часу, то навіть в її жорстокій душі ворухнулося щось схоже на вдячність.
— Треба винагородити гномів, — мовила сама до себе чаклунка. — Я дозволю їм добувати в моїх лісах стільки дичини й ловити в моїх річках стільки риби, скільки їм заманеться.
Історії древніх королівств та імперій Арахна пропускала, не читаючи.
— Королівство Феома… Імперія Балланагар… Могутній завойовник Агранат… Кому яка справа до цих примар, що давно відійшли в царство тіней?
Справжнє зацікавлення літописом Арахна виявила лише з того моменту, коли знайшла розповідь про королевича Бофаро, який жив тисячу літ тому в Західній країні. Бофаро задумав скинути з престолу свого батька, оскільки той, на думку сина, надто довго правив.[2]
Синівська невдячність не здивувала злу жінку. Адже і вона обікрала свою матір, поцупивши в неї всі приналежності чаклунського ремесла. Мало того: вона забрала її підданих гномів і повела з Великого світу в Чарівну країну, залишивши немічну стару жінку доживати віку на самоті..
Арахна з інтересом читала, як Бофаро та його прихильники, вигнані на вічне поселення в похмуру Підземну країну, пристосувалися там до життя. Вони стали добувати метали, і за це їх прозвали підземними рудокопами. Чарівниця зацікавлено прочитала, як перший король Печери Бофаро, не в змозі вибрати когось із своїх семи синів, призначив їх усіх спадкоємцями престолу, і вони стали правити почережно кожен по місяцю. Коли літописець розповів, які безладдя і плутанина з цього вийшли, чаклунка аж засяяла від захоплення. Семеро королів! І в кожного свій почет придворних, своє військо, свої закони, встановлені тільки на місяць, свої податки, що збираються з народу…