ГОВОРИЛЬНА МАШИНА
рокинувся Ментахо в маленькій затишній кімнаті. Там усе було підготовлено для зручного життя: стояли два ліжка, посередині стіл і кілька стільців, невеличка шафа з посудом, і все. Ні, не все. Обернувшись, Ментахо побачив у кутку якийсь дивовижний предмет, блискучий, мов маленький рояль; з нього долинав незрозумілий шерхіт і легке попискування. Ткач довго не роздумував, йому хотілося їсти, тим паче, що на столі був ситний сніданок.
Полонені поспішили до їжі. Сідаючи за стіл, Ельвіна не стрималася, запитала:
— Де це ми, Господи?
— Де це ми, Господи? — повторив хтось.
Ельвіна і Ментахо озирнулись: у кімнаті нікого, крім них, не було.
Снідали мовчки. Поївши, Ментахо відчув себе в чудовому настрої, який у нього завжди наставав після смачної їжі, особливо після пирогів і вбитих вершків, а саме їх сьогодні подали до столу. Він відкинувся на стільці, задоволено сказав:
— Не бійся, стара, ми з тобою ще поживемо!
Раптом машина, подібна до рояля, кліпнула, клацнула, з неї пролунав голос, точнісінько як голос Ментахо:
— Не бійся, стара, ми з тобою ще поживемо!
— Боже мій, та що це таке? — злякано скрикнула Ельвіна.
І машина тонким голосом теж скрикнула:
— Боже мій, та що це таке?
Ментахо задумався, і раптом його осінило.
— Я здогадався: це говорильна машина, — сказав він Ельвіні.
Машина миттю скопіювала його слова. Ментахо підійшов до вікна. Воно було затягнуте тонкою, але міцною металевою сіткою. Жодних сумнівів — вони полонені.
А машина, клацнувши і тричі кліпнувши, заговорила на різні голоси:
— Не бійся, стара, я здогадався, що це таке. Ми з тобою ще поживемо, говорильна машина… Господи, де…
Машина будувала фрази мовою землян, користуючись почутими словами і переставляючи їх так і сяк, мов дитячі кубики на підлозі. В деяких фразах не було жодного ладу, інші виходили осмисленими.
Колишній король і його дружина здогадалися, навіщо їх викрали. Прибульці з їхньою допомогою хочуть вивчити мову землян. Кмітливому Ментахо стало не по собі. Якщо вже чужинцям знадобилася мова жителів Чарівної країни, значить, вони збираються поселитися тут надовго. Ментахо згадав погляд Головного Прибульця, до якого їх з Ельвіною приводили. В ткача мурашки пробігли по шкірі. Від такого погляду нікуди не дінешся.
«Спробую я не дивитися йому в очі, — вирішив Ментахо. — Повинен же я роздивитися, розібратися у всьому, не будь я Ментахо».
— Мене не проведеш, — сказав колишній король уголос.
— Мене не проведеш, — знову повторився його голос.
— Ти чого дражнишся? — не витерпів Ментахо.
— Ти чого дражнишся? — відгукнулася машина.
— Гаразд, і з тобою впораємося, — махнув рукою Ментахо.
Машина пробурчала те саме, і знову запала мовчанка.
Говорильна машина мала в запасі дуже мало слів землян, і вона чекала, коли полонені заговорять знову. Ментахо не хотілося робити послугу своїм викрадачам, він би охоче мовчав весь час, але йому мимоволі доводилось розмовляти з дружиною. Інопланетяни хитро зробили, викравши подружжя.
Не тільки говорильна машина ждала. Ждав повідомлень про полонених генерал Баан-Ну. Він, як завжди, був зайнятий улюбленою справою — писав історичну книгу «Завоювання Белліори».
«Отже, розповідаю далі, — почав генерал нову сторінку. — Відтоді, як мене відвідав дракон…» Тут Баан-Ну задумався. Цього разу вісті про роботу говорильної машини з полоненими хвилювали його сильніше, ніж власна фантазія. Але вона стала б невичерпною, якби генерал знав, що він недалекий від істини: в країні Гуррікапа водилися справжні дракони.
Машина жадібно ковтала слова землян, надвечір їх запас досяг кількох сотень. Та ось в її роботі з'явилося щось нове. Вона стала розгадувати зміст деяких слів: говорила, наприклад, слово «хліб», а вслід за ним чулося — «нобар», після слова «вода» говорилося «ессор». Ментахо слухав і мимоволі запам'ятовував.
— Значить, хліб — нобар, — бурмотів він, — а вода — ессор.
Пам'ять ткача збагачувалася дедалі новими словами мепвітської мови. І він зрозумів, що стає перекладачем.