— Коли я заберу звідси всі скарби, в Рамерії я стану великим багатієм, — мріяв Баан-Ну, і його очі заблищали.
Ментахо та Ільсор бачилися кожного дня. З'являючись біля дверей кімнати полонених Ільсор, усміхаючись, вітався з ними:
— Теру, меруї!
Від говорильиої машини Ментахо вже зпав — це означає «добридень, друзі!».
— Теру, теру, — відповідав ткач, — ем ното кароссі! — Що означало: «Добридень, добридень, радий вас бачити!»
Вождь арзаків і колишній король дивилися один на одного зі щирою приязню. Однак розмова все ще не клеїлася. Ільсор передав генералові, що говорильна машина повільно справляється зі своїми обов'язками, і запропонував власні послуги.
— Белліорець, — сказав він, — повинен говорити менвітського мовою без запинки. Мій план такий: потрібні враження. Життя, позбавлене вражень, не спонукає до відвертих розмов.
Баан-Ну схвалив план Ільсора і дозволив йому діяти самостійно. Покірливий слуга з'ясував, чим Ментахо захоплювався. І того ж дня ткач сидів за своїм верстатом. Були задоволені обидва: верстат верещав від радості, і це було схоже на музику, а Ментахо тихо мугикав якусь пісеньку.
Ментахо відразу почав краще засвоювати мову. Він займався ретельно, і машина ставила йому за відповіді «10», «11», — «12» — такі були найвищі бали в менвітів.
— Ти маєш рацію, Ільсоре, — казав генерал, — і справді: багато вражень — багато слів.
— А багато слів, — підтакував слуга, — ви ближчі до мети — встановлення свого панування.
— Я знаю ще один спосіб розворушити людей, — упевнено заявив Баан-Ну, — він безвідмовний, він дасть найкращі результати.
Генерал витяг зі шкатулки два прозорих смарагди. В кімнаті полонених він поклав їх перед Ментахо.
— Глянь, сюди, — нетерпляче підсунув Баан-Ну коштовності до ткача.
Машина негайно ж переклала. Ткач глянув.
— Умгу, — сказав він.
Машина мовчала.
— Подобається? — запитав генерал.
— Умгу, — кивнув Ментахо.
Машина не змогла перекласти це «умгу», а ткач більше нічого не говорив. Баан-Ну сидів розгублений. Помітивши нудьгуючий погляд Ментахо, він врозумів — його камінці не подіяли — і розсердився.
— Що, нецікаво дивитися на смарагди? — запитав він Ментахо.
— Умгу, — знову відповів ткач.
Генерал вирішив, що «умгу» — якесь головне, хоч і неперекладне слово в землян.
Нарешті колишній король вивчив назубок менвітську азбуку, прочитав буквар і почав читати хрестоматію менвітської літератури. Вільно розмовляти мовою Прибульців він а допомогою Ільсора навчився досить швидко, Ільсор керував говорильною машиною, примушуючи її в неймовірною швидкістю запам'ятовувати усе нові і нові слова землян, повідомляти також, як ці слова вимовляються по-менвітському.
Зате Ельвіна потрапила в безнадійно відсталі, жінка не мала ніякого бажання вивчати мову непроханих гостей.
Коли, на думку Баан-Ну, полонений добре засвоїв менвітську мову, а говорильна машина могла безперебійно (так багато в ній містилося інформації) робити переклади, генерал у супроводі Ільсора прибув до кімнати полонених для розмови з Ментахо.
Баан-Ну найперше почав розпитувати бранця про його країну. Ментахо поводився обережно: він уже дістав настанову від Страшила, що й як говорити. Не слід було розповідати, що країна чарівна. Суворо-пресуворо заборонялося згадувати про казкових фей Стеллу і Вілліну. Ні можна було обмовитися, що птахи і звірі розуміють людську мову. Існування Страшила і Дроворуба теж повинно було залишатися таємницею.
— Скажи, Ментахо, як називається країна, де ми перебуваємо? — запитав генерал.
Машина зітхала, кліпала, попискувала, старанно перекладаючи то однією мовою, то другою.
— Гудвінія, пане генерале, — відповів ткач по-менвітському.
— А чому вона так називається? — запитав Баан-Ну.
— За ім'ям Гудвіна, який прославився воєнними подвигами, — сказав не моргнувши Ментахо, але, правда, сказав він своєю мовою, вигадувати чужою йому було ще тяжко.
— Гудвін — король? — запитав генерал.
Одержавши ствердну відповідь, він поцікавився:
— Отже, у вас були війни?
— Та ще які! — похвалився Ментахо. — Армія Гудвіна славиться надзвичайною хоробрістю. Вона здобула перемоги над могутніми державами Гінгемією та Бастиндією.
Ткач лукавив, але користувався справжніми іменами, щоб не заплутатися.
— У вас є гармати? — далі розпитував Головний Прибулець.
— Гармата в нас тільки одна, — чесно признався Ментахо, — зате яка! Одним пострілом може покласти цілу армію дерев'яних солдатів.