— Яких солдатів? — не зрозумів генерал.
Ментахо бовкнув зайве і замовк. Баан-Ну вирішив — говорильна машина зробила неправильний переклад.
Як би там не було, а розмова інопланетянинові подобалася дедалі менше і менше.
— А Гудвін далі править країною? — поцікавився він.
— Ні, пане генерале. Він полетів на Сонце.
— Тобто, як полетів?
— На цьому, на повітряному…
— Кораблі? — запитав генерал.
— Ось-ось, — підтвердив ткач.
Заява про міжпланетну подорож Гудвіна (а саме так зрозумів його політ Баан-Ну) подіяла на генерала гнітюче. Він поморщився, але розпитував далі:
— Скажи, друже Ментахо, хто жив в Ранавірі? — Баан-Ну ненароком назвав ткача «другом», настільки почуте занепокоїло генерала. — Такий величезний замок…
Ментахо здогадався: його запитують про власника ламку. Але він нічого про Гуррікапа не знав. Однак ткач не розгубився.
— А… це так, — невизначено махнув він рукою, — будівник замку Гуррікап.
— У Гудвінії є велетні? — занепокоєно запитав Баан-Ну.
— Куди їм подітися? Є ще, — ніби нічого не сталося, спроквола сказав Ментахо.
Рамерійця раптом пройняв холодний піт, але він, поки не з'ясував подробиці, вів розмову далі.
— Велетні мають своє королівство? — якомога байдуже запитав він.
— Ні, велетні живуть поодинці, — розповідав Ментахо. — Бачте, вони настільки люті, що не можуть ужитися один з одним. Як зустрінуться, так і починають кидати один в одного каміння.
Хоча король Ментахо і перетворився під впливом Сонної води на ткача, характер його по суті не змінився. Брехав він натхненно, до самозабуття, при цьому дивився в очі співрозмовника — довгасті, суворі, здивовано розширені від розповіді ткача. Брехав він по-королівському!
Головний менвіт мовчав, розгубленість підвела його. Він навіть про свій погляд забув, а то міг би наказати що завгодно, наприклад, говорити правду.
Зустрівшись наступного разу з Ментахо, Баан-Ну змінював порядок запитань, задавав їх зненацька. У відповідях ткача повторювалися все ті ж імена.
«Ні, неможливо припустити, що ця легковажна людина, цей шелихвіст бреше, — розмірковував генерал. — Ну, звичайно, прибріхує. Характер у нього широкий, але, гадаю, прибріхує небагато».
З моменту приземлення Баан-Ну не раз згадував про те, що правитель Рамерії Гван-Ло жде від нього сигналу про підкорення Белліори. Треба було поспішати.
Насамперед інопланетяни оточили Гудвінію ланцюгом радарних установок.
Баан-Ну наказав розставляти радари на відстані п'ятдесяти кілометрів один від одного. Так забезпечувався, на його думку, повний захист кордонів між Гудвінією і Великим світом.
Гармати вивантажили з «Діавони», а радари довелося будувати.
Поки арзаки монтували установки, вертолітники-менвіти піднімалися на найвищі вершини Кругосвітніх гір, розчищали майданчики, ставили поворотні круги для гармат. Обертова антена радара вловлювала наближення будь-якої живої істоти, електронний пристрій посилав сигнал у Ранавір, а крім того, наводив самозарядну гармату на живу ціль.
Роботи були завершені. Але установки не вмикали. Цілий день їх тримали на обмежувачі, аби вертольоти мали можливість відлетіти.
Надійність встановленої системи один з пілотів випробував на собі. В нього несподівано провисли дверцята вертольота, і, лагодячи їх, він провозився більш як годину. Зайнятий ремонтом, пілот не зорієнтувався в часі, забув про обмежувач, а коли кинувся навздогін за іншими, услід йому гримнув постріл. Пілот був поранений, добро, що хоч не вбитий, і з великими труднощами посадив вертоліт на дно ущелини. Як же він здивувався, коли до нього в намет, де він лежав забинтований, прибув посильний від Баан-Ну (звичайно, це був Ільсор) і приніс замість догани наказ про нагородження орденом Місяця.
Так високо Баан-Ну оцінив пілота аж ніяк не за те, що той виявився ґавою. Завдяки випадку з вертолітником генерал тепер був спокійним: ніхто не зможе непомітно пропикнути в країну, де приземлялися рамерійці. Крім того, якщо раптом жителі Гудвінії надумають звернутися до когось по допомогу, ніхто з них таємно не пройде у Великий світ.
ПОЄДИНОК ГОРШКА
иконуючи наказ Страшила Мудрого та його друзів, Ментахо зумів прихилити до себе Прибульців. Про це також подбав Ільсор.
Він усіляко розхвалював полоненого белліорця перед Баан-Ну.
— Розумний, здібний, тямущий, — говорив він. — Ментахо робить нам неоціненні послуги з властивою йому простодушністю.