Розмахуючи молотками, до місця пригоди бігли Альфред і Тім. Але вертоліт уже висів у повітрі — вони запізнилися.
Коли чорна цятка щезла за лісом, приголомшені Тім і Фред довго стояли й дивилися услід. Оговтавшись, вони поспішили до міста.
Енні злякалася і ледве усвідомлювала, що перебуває в кабіні вертольота, що дверцята міцно зачинені, а машина набирає висоту.
Вертоліт помчав над лісами і полями Чарівної країни. Деякий час бовваніли блискучі башти Смарагдового міста, потім вони щезли. Внизу миготіли ферми і сади, де працювали люди. Вони проводжали поглядами літальну машину і, звичайно, не знали, що та відносить гостю з Великого світу, яка хотіла їм допомогти, а замість цього сама потрапила в біду.
Кричати і кликати на допомогу було марно, та й небезпечно (мимоволі Енні могла назвати імена своїх друзів), вона це розуміла.
Пілот обернувся, уважно глянув на Енні і щось сказав. Топ, яким він говорив, не був різким. Можливо, менвіт переконував її не боятися. Принаймні, погляд його довгастих, трохи примружених очей не був злим.
Дівчинка пошкодувала, що з пею немає срібного обруча: як допоміг би їй у теперішній ситуації подарунок Тонконюха XVI! Чудо сталося б, коли б її висаджували з машини чи куди-небудь вели. Вона миттю вислизнула б з рук, зробилася б невидимкою, і тоді хай би викрадачі пошукали її.
«Ну ось, розмріялася, як у казці, — подумала Енні. — Чого нема, того нема».
Вона опустила голову, і раптом щось холодне ніби зіслизнуло з ланцюжка і торкнулося її руки. Ениі аж підстрибнула: ну як вона могла забути! Це ж срібний свисточок Раміни. Ось він ключ до порятунку!
Енні з острахом глянула на широку спину пілота: чи не помітив він її поруху, чи не звернув увагу на свисток? Пілот обернувся, відчувши її погляд, підбадьорливо покивав їй головою. Ні, він зайнятий, стежить за приладами, які керують вертольотом.
Отже, план утечі готовий. Як тільки залишиться сама, вона покличе королеву Раміну: царствена подруга допоможе в біді. Вона має магічну здатність: мить — і перенеслася в будь-яке місце. Дізнавшись про усе, що сталося з Енні, Раміна негайно передасть почуте до Смарагдового міста.
Вертоліт приземлився в Ранавірі. Пілот (ним виявився сам Кау-Рук) наполегливим кивком голови наказав Енні йти за ним, дівчинка покірно пішла за менвітом.
Поява полонянки в таборі Прибульців не справила жодного враження. Менвіти байдуже проходили мимо. Арзаки теж не відривалися від роботи. Але, порівнявшись з одним із них, вона, ніби з чарівного простору, почула такі зрозумілі слова:
— Ти… будь… спокійна…
«Це Ільсор», — здогадалася полонянка.
Енні і справді пішла бадьоріше. Справи не такі вже і кепські, якщо серед Прибульців є, виявляється, друг.
Штурман викрав дівчинку за наказом Баан-Ну. Події останніх днів, особливо витівки птахів і мишей з сигналізацією, здалися генералові підозрілими.
«Чи все в цій країні так, як пояснює Ментахо?» — думав Баан-Ну. Він вирішив перевірити ткача. З огляду на особливу важливість завдання він доручив його Кау-Руку і звелів доставити кого-небудь із землян не з найближчого селища рудокопів, а з околиць Смарагдового міста.
— Так певніше, — вважав Баан-Ну.
Енні йшла за Кау-Руком, намагаючись триматися спокійно.
Баан-Ну вийшов із замку в розшитому орденами мундирі. Ільсор уже приготувався супроводжувати його. Енні задивилася на незвичайний костюм.
«Напевне, це дуже багатий чоловік, якийсь вельможа, — подумала вона. — Такі красиві костюми я бачила тільки в книжках».
Генерал був дуже суворим, але пом'якшав, коли побачив привітне обличчя дівчинки.
Бесіда, яка більше нагадувала допит, відбувалася в Синій хатині полонених. Насамперед із кімнати випровадили Ментахо та Ельвіну. Ельвіна, як звичайно, лаштуючись на прогулянку, взяла з собою кошик для грибів.
Несподівано зіштовхнувшись біля дверей із гостею з Великого світу, старі замість того, щоб зрадіти, страшенно засмутилися. Вони зрозуміли основне: дівчинка, як і вони, — полонянка менвітів.
Ментахо встиг показати Енні на себе, похитав головою, приклав пальця до губ. Потім показав на Ельвіну і знову приклав до губ пальця.
Енні задумалася: «Напевно, він хоче сказати, що ми незнайомі, про всяк випадок, аби я про щось мовчала». Баан-Ну передусім запитав полонянку:
— Чи знайома ти з людьми, які вийшли звідси?
Машина в кутку кімнати, схожа на маленький рояль, на подив Енні, заморгала, зашипіла і стала перекладати запитання Баан-Ну та відповіді дівчинки на них.