Цариця-Бджола довго придивлялася до малювання, а врешті поклала долоні на брунатне волосся Куріпки.
— Ти створила щось нове, чого ніхто до тебе не зважився ні помітити, ані намалювати.
І це було найвищою похвалою, бо повторення взірців не є мистецтвом, як не є ним ні ліплення горщиків, ні ткання, ні виробляння плугів, уздечок для віслюків чи будування колісниць або кораблів, бо все це було вигадане століття тому, а деякі таємниці об’явила Велика Богиня.
У місяці Очеретини Цариця-Бджола народила доньку. У Місті-Вулику запанувала велика радість, бо досі цариця мала лишень синів.
Поволі наближався день зимового сонцестояння.
Священний Цар готувався до найдальшої подорожі, дальшої, ніж з Еріду до Міста-Вулика і з Міста-Вулика до Долини Нілу, — до подорожі на Острови Заходу, де ростуть сади, що вічно плодоносять.
За кілька днів до урочистості Цариця-Бджола сказала йому:
— Ти чув, може, що кажуть молоді жриці — Куріпка, Айва та Фінікова Пальма, — що не слід убивати царя в жертву? Але, якби я зламала закон Вулику, то могло б через це трапитися нещастя. Суки запевняють, що збіжжя не вродило б, а самиці не вагітніли. А все ж я думаю, що могла б принести в жертву твого заступника, адже ти дав мені спадкоємицю, малу Перепілку, і я радо б тебе врятувала.
— Ні, — відповів Священний Цар. — Я надто звикся з думкою, що маю бути принесений у жертву. І малювання в притулку (він мав на увазі сипів та тулуб без голови) щодня нагадувало мені, що мене чекає.
— Я не раз питала себе, чи думка про жертву не каламутила тобі насолоди під час наших шлюбних ігор, які тривали з тобою довше, ніж із будь-ким раніше.
— Ні, — відказав, — радше додавала нашим ночам аромату, немов гіркий мигдаль амброзії, і коли б ти тепер вирвала мене у смерті, то невелику мала б з того користь, бо я вже належу до Вмерлих.
— Ти ж знаєш, що не помреш. Лишень перейдеш до іншого життя.
Надійшов день великої містерії. Священний Цар востаннє виступив у масці Бика. Але ось Цариця-Бджола підвелася зі свого трону. В одній руці тримала лабрис, у другій оливкову гілку, яку йому подала. І цар зняв маску, що охороняла його, немов обладунок, та став перед нею нагий і безборонний, як годиться жертві. Тепер мала розпочатися передсмертна погоня, в якій Цариця-Бджола убиває свого коханця. Але не відразу. Священний Цар тікав від неї, прибираючи все нової подоби, сподіваючись, що вона його не розпізнає. Спершу перекинувся на зайця і справді, коли, подавшись уперед, стрибав до гайочку, здавалося, що не лише Цариця-Бджола, але навіть стріла в польоті його не досягне. Але от — загнаний Суками — вже повертався, цього разу в образі трутня, намагаючись здійнятися в повітря і врятуватися від погоні цариці, що, разом зі всім роєм, натискала на нього. Смертельно виснажений обертанням довкола власної вісі, впав на дно брунатної борозни. Був тепер зерном, насінням, що мало запліднити Матір-Землю і породити стократний урожай. Цариця-Бджола вже похилялася над ним, щоб узяти його у свої смертоносні обійми, коли він схопився востаннє. Чи зуміє перекинутися рибою і сховатися на дні водойми або ж птахом і здійнятися у простори? Перевів подих, розклав руки, наче крила, і, ледь торкаючись землі, здавалося, ширяв у повітрі. Чим довше тривав його передсмертний танець, тим більше він втрачав тяму. Очі йому зайшли туманом, на губах виступила піна. Місяць зійшов на небі, коли Священний Цар припав до дуба, притулився до нього усім тілом і застукав по стовбуру, наче дятел. На цей знак наблизилася цариця, охопила його руками. Востаннє обійняла, а тоді відштовхнула від себе, так що він аж заточився і впав у круг задиханих жриць, а вони похилили над ним свої сучі морди; в руці найстаршої блиснув обсидіановий ніж.
Голову жертви поховали у коморі Биків, порогу якої жоден Священний Цар не міг переступити за життя. Тіло розшарпали Суки, а рештки кинули сипам, щоб очистили скелет.
Це був останній Священний Цар у Місті-Вулику, принесений в жертву Великій Богині.
З покоління в покоління переходили розповіді, яким гарним був його передсмертний танець, як він перетворився на зайця, як кружляв трутнем посеред рою, як завмирав зерном у борозні, як урешті перекинувся на дятла, а тоді загинув.
У місяці Дикого Ясена Цариця-Бджола занедужала на лихоманку і померла.
Її поховали у притулку Великої Богині. Цариця була виряджена у найкращі коштовності, у завушниці з перламутру, намисто з ікол вепра, браслети та персні зі скойок та блакитного і зеленого апатиту. До рук їй вклали берло (лабрис переходив до спадкоємиці). Потім останки загорнули в рогожу та принесли гекатомбу з мишей, які мали захищати від хвороби та псування.