— Цілковита нісенітниця. Утім, навіть це не важливо. Припустімо, що енергія (чи матерія) справді мають зберігатися. Тепер трохи логіки. ПГП бере молекулярну «сировину» частково з оточуючого середовища, частково з самої себе й ліпить із цього певний предмет згідно з програмою. Відповідно, коли ви вимикаєте, скажімо, свою скрипку, куди зникає те, з чого її було зроблено? Більшість наївно гадає, що туди ж, звідки воно бралося. Ні. Це було б ідеально, але все відбувається інакше. Змінна. Моє дияволятко, завдяки якому схема працює. У той момент, коли ви вимикаєте свій ПГП, — Десь Створюється Щось. Що і де — передбачити неможливо. За всі ці роки я зміг тільки розробити щось на зразок системи спостереження за наслідками…
— Я навіть не знаю, що казати... А це безпечно? Де гарантія, що після чергового вимкнення ПГП у мене не виросте друга голова?
— Щодо цього можете не перейматися — можливе створення тільки неживих об’єктів, за більш ніж двадцять років спостережень не виявлено жодного випадку утворення чогось живого. Проте, змушений зізнатися, наслідки й без того доволі серйозні. Прошу вас поставитися до цього якомога спокійніше, але Остання війна — це теж витівка ПГП.
— Як?!
— Дозвольте я прочитаю, — Ахрон встав з крісла й повернув до Марца ноутбук, що стояв на столику. — Ось звіт дня початку війни. Ось бачите, виділено червоним, читайте.
— Вголос?
— Як хочете.
— «Австралія. Мельбурн. Хай-Бідрау Зік. Dhj[]wmcjd34,567; syujavfg{234gg5,678; 6475h86,34, 8474665, gjtykvbaemj847466683n3994850dr038, 9098 47453pd78585925522hdk449485653424243464575, 1636647883999498577flz7500028747rre46. Труба. 17:30-17:45. Даржибут. Акрі. Площа Асаман, 34 3546,96; 2746,967564; 75843535466657778949923165937, 8785368206325456796324799426678». А що означають цифри?
— У першому випадку — коди об’єктів, з яких було зроблено цю саму трубу. В другому — те, що вийшло з цієї труби.
— І що ж із неї вийшло?
— Спершу — музика. А згодом — те, що у Даржибуті сприйняли як офіційний ультиматум. Насправді ж — декілька сторінок Достоєвського в не надто вдалому перекладі.
— Дурня якась, даруйте... У це неможливо повірити!
— Атож! — Ахрон повернув ноутбук до себе. — В «Соши», коли я намагався пояснити те саме, щоб зупинити виробництво ПГП, мене попросили не займати дорогоцінний час керівництва, і після того навіть не з’єднують по телефону з жодним із десятка заступників.
— Гаразд, я розумію, чому ви пішли в «Соши». Але до чого тут я?
— Ви хороший. І ви, я сподіваюся, дійсно хочете грати на справжній скрипці. До того ж ви мій сусід — до кого ж мені ще звернутися по допомогу? — старий сумно посміхнувся.
— То що ви від мене хочете?
— Ви маєте зупинити виробництво ПГП, люди мають повернутися до флейт, які треба витирати хусточкою і складати в чохол, до гітар, на яких рвуться струни, до віолончелей, які займають місце в кімнаті, ніби ще один мешканець... Нам без цього, як виявилося, не вижити. Мабуть, вираз «струни душі» — це не просто вираз, і нам доведеться почати все знову.
— Я не знаю, що вам відповісти... Чесно, — Марц встав і зробив кілька непевних кроків до виходу в коридор.
— Я розумію. Давайте просто почнемо з вашої скрипки, справжньої скрипки. Я не буду вас затримувати, юначе... Проте, сподіваюся, ви скоро завітаєте до мене знову. Я чекатиму.
- ХРОНІКА ОСТАННЬОЇ ВІЙНИ -
— Ми офіційно заявляємо...
— Ми офіційно заявляємо...
— Ми офіційно заявляємо...
— Ми надзвичайно стурбовані.
— Ми висловлюємо крайнє занепокоєння.
— Ми маємо вжити рішучих заходів.
— Ми вкрай стурбовані.
— 1.
— 3000.
— 45 800.
— 3 778 809...
— Кількість зниклих невпинно росте.
- НАПЕВНО, ТАК -
Марц два дні почував себе, наче кіт у новій квартирі. Він сидів у кутку кімнати біля вікна й дивився вниз на вулицю. Першого дня йшов дощ, і дивитися було приємніше, бо нічого не було видно. На другий день Марц вирішив, що це безглуздо: сидіти й думати про божевільного діда, який каже, що майже загробив світ, і про його, Марцеве, супергеройське призначення з цього приводу. Тягло на посередній голлівудський фільм.
Марц дістав із холодильника готові млинці з малиновим джемом, шматок смаженої курки, два огірки, з’їв усе швидко, не розігріваючи і в неправильній послідовності, й вирішив, що готовий — принаймні ще раз сходити в гості до Ахрона й послухати, що він розказуватиме далі.
— Доброго дня.
— Доброго, юначе! Радий, радий вас бачити... Заходьте.
Марц знов опинився в тому самому кріслі, де сидів два дні тому. В кімнаті, здавалося, нічого не змінилося, втім, помітити якісь незначні переміни серед такої кількості речей було би важко.