— Даруйте, Ахроне, але я одразу скажу, що мені все це здається якимось безглуздям. Музичні інструменти, порятунок людства... Я навіть не можу пояснити, навіщо прийшов до вас.
— Ви прийшли за мрією, Марце. Не інакше. До речі, я нічого не казав про порятунок людства. Мені було б приємно, якби ви врятували свою мрію, хоча б це... У мене вже дещо є для вас, — Ахрон взяв зі столу кілька згорнутих у трубки аркушів і простягнув своєму гостю: — Подивіться! Це креслення. Ви коли-небудь бачили креслення?
— Чесно кажучи, ні. Ну, можливо... Я щось таке бачив... У фільмах, мабуть. Утім, я давно не дивився фільмів, — Марц почувався ніяково, ніби він — школяр-двієчник, який має відповідати невивчений урок перед академіком.
— Шкода. Хоча цілком логічно, — господар квартири стишив голос: — Старий йолоп. Ще б динозаврячу кістку показав... — Ахрон потер лоба й глибоко зітхнув.
— І що з ними робити?
— Подивіться. Може, якесь із них надихне вас. Забирайте й трохи поживіть із ними. А потім приходьте.
— Авжеж...
Кілька днів після останньої розмови з Ахроном Марц намагався думати в потрібному напрямку, але нічого з цього не виходило. Він прокидався пізно, з важкою головою і, лежачи на ліжку, роздивлявся креслення, які висіли на стелі. Потім перевертався на бік і дивився на креслення, які висіли на стіні. Потім сповзав на край ліжка й втуплювався в листки із лініями й цифрами, які лежали на підлозі. Щось їв. Нікуди не виходив.
Минув місяць. Марц чекав, що ось-ось, може, вже сьогодні до нього має заявитися хтось із відділу Мистецьких стандартів. Марц не з’являвся біля «Снів юності» вже достатню кількість днів, щоб йому вгатили якийсь штраф або вигнали з роботи. Проте ніхто не приходив, поштова скринька залишалась порожньою — жодних загрозливих повідомлень про те, що його звільнено, викинуто на смітник і звідти транзитом перепризначено рятівником світу.
Коли в холодильнику залишилось п’ять заморожених обідів, Марц почав непокоїтись. До куртки, у кишені якої вже місяць дрімав без діла ПГП, він не міг навіть доторкнутися. Йому було огидно й лячно водночас, ніби там лежала бомба, здатна вибухнути смердючим лайном.
Іноді він хотів тихенько вночі винести куртку на смітник — обережно тримаючи її за комір на витягнутій руці... Проте щоразу спиняв себе думкою, що на смітнику її хтось може знайти. І це здавалося ще огиднішим.
Сни були задушливі, складалися із тисяч тихих шепотінь або лякали його несподіваним серед тиші й темряви: «Геть! Геть із моєї пам’яті!»
Засинав рано, із відчуттям втраченого часу, прокидався пізно — із тим самим відчуттям.
Коли Новий рік наблизився впритул, Марц відчинив вікно, щоб глянути, як сьогодні виглядає сіре місто людей, які готуються до свята. Одначе поки він дивився, місто почало вкриватися білими цятками й плямами. Перший сніг залітав з нахабним вітром до кімнати, і Марц вирішив нарешті вийти. Хоча б кудись. Адже можна одягти зимове пальто й не чіпати куртку з ПГП. Куди? Кудись. Він зачинив вікно, одягнувся й, зірвавши зі стіни улюблене креслення (скрипку, зображену на ньому, про себе називав «Люба»), вийшов до ліфта.
До зупинки, в десяти хвилинах від помешкання Джармо, їхати було з годину.
«Технічна»
«Наукова»
Сніг йшов у лобову з трамваєм, і Марц спосте-рігав, хто кого.
«Околична»
«Трохи Далі»
«Імені Виходу з себе»
«Піски на пісках»
«Поневолення»
«Визволення»
«Поневолення-2»
«Визволення-2»
«Поневолення-3»
«Визволення-3»
Під кінець маршруту сніг ущух, і метал, схоже, остаточно переміг.
«Поневолення-4»
«Імені Блаблабла»
Це було прізвисько останнього чинного Президента, наскільки пам’ятав Марц іще шкільний курс історії й права.
«Місце Води»
Саме тут жив Джармо. Марц вийшов на зупинці й попрямував углиб району до будинку друга.
Подзвонивши у двері, Марц почекав прийнятну кількість хвилин, постукав, подзвонив ще раз, потоптався на порозі й пішов довкола будинку шукати відповіді на питання: «Де ж він є?» — з тилу.
Марц постукав у вікно спальні, потім у вікно майстерні — блаженний сон міг застати художника не тільки в ліжку, він цілком міг спокійно хропти десь-інде. Притулившись до вікна, Марц намагався вловити в кімнаті розбуджений стуком рух. Проте, схоже, Джармо там не було. Марц для чогось роззирнувся довкола — пошукати слідів чи чогось такого. Нічого не помітивши, він повернувся на ганок і натиснув ручку дверей. Не замкнено. Це вже насторожувало й давало привід занепокоїтись. Марц зайшов до будинку й голосно гукнув друга. Нічого. Тоді подався в коротку, можливо, як він уявляв, рятувально-пошукову, а можливо, розвідувальну експедицію будинком. На кухні, у ванній, спальні й вітальні Джармо не знайшовся. Речі в кімнатах, звісно, помітно змінили свій вигляд і розташування відтоді, як Марц востаннє відвідував друга. Підійшовши до важких жовтих дверей майстерні, Марц почав розмірковувати, що міг би сказати цьому лежневі, якщо таки знайде його посеред полотен і фарб. «Ну ти й...» Або: «Я вже гадав, що ти сконав тут...» Проте зайшовши й оглянувши кімнату, він знову нікого не знайшов. На тапчані лежав скуйовджений плед, на підвіконні, табуретах, на столі стояли здебільшого кинуті розкритими різнокольорові баночки, зіжмакані тюбики, пензлі, ганчірки, серветки. Середину композиції витворювала прекрасна картина «День року першого».