Выбрать главу

Та залишалися сповнені любові слова Фред, її прекрасне контральто, її кохання, її парфуми, що, мов міцний мур, захищали мене. І ця ніжність не знала дотиків. Щоразу, перш ніж заснути, ми все гостріше відчували розрив між нами. І щоразу мої ночі були сповнені нових бажань — і я все менше почувалася винною. Авжеж, я досі кохаю тебе. Але вже інакше. «Авжеж» і «досі» рівнозначні «іще, поки що». Різниця у віці та в зовнішності — не єдині причини, Фред. Я вже не потребую захисту — мені кортить ризикувати. Піддавати ризику все, що раніше турботливо мене оточувало й захищало.

Не знаю, що мені робити зі своїм життям. У мене, як завжди, багато планів. Коли повернуся, запропоную для сітки мовлення на наступне літо задум передачі під умовною назвою «Новий кут зору». Знову візьмуся до спуску на плотах, до спортивних лиж, спробую всі інші можливі види спорту — від тенісу до спуску з гірського схилу із парашутом та стрільби з луку. Відновлю водійські права. Я вже не кажу про незабутні адміністративні процедури зі скасування посвідчення з інвалідності, які чекають на мене. Але перспектива провести усю відпустку з Фред лякала мене. Кортіло повернутися до твердого ґрунту, не вибачаючись ні за морську хворобу, ні за відмову від нічних утіх. Менше за все мені хотілося потрапити на пляж у Трувілі без Жуля. Адже зазвичай він цілий рік чекав на це диво. Я згадувала наші нескінченні спільні купання, наше полювання на мартинів, наші карколомні флірти, коли я відпускала Жуля гасати самого... Рятувальники охрестили його Дон-Жуаном-нашого-Пляжу. Дідько, і нащо я опиралася скасуванню броні в готелі?!

Пса мені бракувало. Бракувало страшенно. Лише він міг угамувати мій смуток, стримати напливи депресії, подарувати радість та розділити її зі мною... Авжеж, вітрильник був просто дивовижний, і щойно нудота відступила, я замилувалася краєвидом — розкішними відблисками світла на хвилях Ла-Маншу, — і все ж нудьгувала. Хотіла лише одного — знову побачити Жуля. Однак мости було зруйновано. Я з власної волі залишила свій телефон у кабінеті доктора Османа, щоби не мати ні якихось новин, ані скарг. Я мала дозволити Жулю повністю присвятити себе новому життю, створити міцний зв’язок із його новим власником, повернути собі звичну роль поводиря, не відчуваючи — як я — жахливої порожнечі. Алісо, ти маєш забути про нього — заради нього.

Але я не могла...

У таксі я в найменших дрібницях обмірковував усе, що сталось у кабінеті доктора Османа. Мене присипляло хропіння Жуля, який, охопивши мої ноги своїми лапами, заснув, щойно ми вирушили з вулиці Баньйоле. Побачене видавалося повною нісенітницею — і все ж я мав відчуття, ніби після тривалої сплячки нарешті прокинувся у власній стихії. Для цього пса я — єдина надія. Він сподівається на мене. Так само Ґвендолін покладалася на мою уяву, вимагаючи неможливого — і лише так я міг бути корисним для неї. Шукати нові задуми, виявляти інтуїцію, шкрябати по самому дну... Зрештою, саме це — моя головна чеснота. Коли я закоханий, то перешкоди мені невідомі. Маленьку фабрику добрив, що ледве зводила кінці з кінцями, я перетворив на перше в Бретані екологічно чисте підприємство.

Одного разу я помітив, що, якщо підірвати вулканічну породу під назвою шабазит і обробити нею свинарник, сморід ставав не таким нестерпним. Тоді — влітку 2002 року — ми з Ґвендолін вирушили у весільну подорож до однієї каменярні на півночі Італії. Я хотів дослідити властивості цієї породи, аби знайти можливість видобувати з неї природний ароматизатор для добрив Vert-de-Green, — бо ми втрачали п’ять-шість ринків на рік через запах, який відлякував гравців у гольф. Під час досліджень мені спала на думку блискуча ідея — і я поквапився запатентувати її та випробувати вдома. Результати наробили галасу в департаменті Фіністер: при додаванні до харчу для свиней, подрібнений шабазит усотував аміак і зменшував кількість азоту в фекаліях на тридцять шість відсотків. Очищений гній став безпечним для навколишніх водойм, і пляжі позбулися зелених водоростей. У нас інвестували компанії навіть більші за Terre d’Armor (лідера у виробництві бретонської шинки), що дозволило оплатити розробку харчової добавки «Чистокнур» (назву вигадав не я).