Выбрать главу

— Ясім! — вигукнула секретарка, розчинивши двері стегном.

Затягнутий у гуму палець уперся у щілину, яка забезпечувала жінку у паранджі оглядом і свіжим повітрям. Чихуахуа заснув. Секретарка посміхнулась із розумінням та обернулась до нас.

— Жуль!

Я почимчикував за лабрадором, який, піджавши хвоста, пішов за секретаркою до холу. Відчинивши вхідні двері, вона наказала:

— Пограйте з ним у садку!

І простягнула м’ячик. Та змушена була віддати його псові — я ошелешено німував. Лабрадор обережно взяв іграшку зубами.

— Не відходьте від тераси ресторану, — уточнила секретарка. — Для першого візиту спостереження — найважливіший етап. Достатньо п’яти хвилин.

І я пішов за Жулем, що скотився по сходах. Ступивши до запиленого садку, я зняв з нього повід. Жуль поклав червоний м’ячик перед моїми ногами і відступив, уважно спостерігаючи за моїми рухами. Я підібрав іграшку й кинув — мов у грі в петанк[10]. Він кинувся, намагаючись спіймати її на льоту. Потім дуже обережно — мов бомбу — поклав м’ячик на землю. Десь угорі, на верхньому поверсі у вікні блимнув відблиск. Певно, лікар дивився на нас у бінокль.

Я пішов до Жуля, щоби забрати м’ячика. А він крутнувся і, відштовхнувшись правою задньою лапою, кинув його мені. Я бачив, як іграшка впала у трьох метрах від мене. Пес загавкав, бігаючи навколо мене. Ніби лаяв мене за щось. Я знову кинув м’ячик. Жуль простежив за ним поглядом, потім, схиливши голову, зирнув на мене і заскавучав. Раптом він улігся на спину, піднявши і склавши лапи. Я сів поруч і погладив його по животу. Не знаю, чи можуть собаки муркати, але було дуже схоже.

Пес зненацька схопився на лапи, кинувся на мене й перевернув на спину. Притиснутий до землі, я відбивався від морди, що вилизувала сорочку, і намагався вийняти з кишені список команд. Та Жуль миттю відпустив мене і побіг вештатися кущами, обнюхувати лавки і тертись об дерево; потім він підняв лапу над постаментом невеличкої гармати — колись давно рівно опівдні її ґніт спалахував від лупи, тож від травня до жовтня за цією гарматою перевіряли час у всьому Парижі аж до введення в дію плану Vigipirate[11].

Я зиркнув на годинник. П’ять хвилин давно вже минули. Як і було написано в інструкції поводження із собакою, я тричі свиснув. Жуль хутко підбіг і скористався тим, що двері відчинилися: до садку увійшла дівчинка з мамою та черепахою у великій центрифузі для салату. Як і першого разу проігнорувавши ліфт і мене, пес кинувся вгору по сходах. Він чекав на мене біля дверей і витирав лапи об килимок, а якийсь мотоцикліст, знявши шолом, тим часом присів і уважно розглядав зад собаки. Певно, то був ветеринар, терміново надісланий «30 мільйонами друзів».

— Добре зробив Осман, викликавши нас, — сказав мотоцикліст нарешті, підводячись. — Швиденько складу акт — і подаємо скаргу. Гарного дня!

Він викликав ліфт, надиктовуючи спостереження у телефон. Секретарка відчинила на третій дзвінок і провела нас прямо до оглядової.

— Цікаві у вас стосунки, — замість привітатися пробурмотів Ерік Вонг. Він стояв, заклавши руки за спину.

Вонг — азіат аскетичного вигляду незрозумілого віку — був вбраний у довжелезний светр із фіолетового кашеміру.

— Жуле, це наша перша зустріч, — повів він сумним тоном, присівши по-турецьки перед псом — так, аби їхні голови опинилися на одному рівні. — Тож вітаю тебе у цій гавані миру і рівноваги!

Згадана «гавань» містила татамі, невеличкий кам’яний сад і паперові ліхтарики. Віконниці були щільно зачинені, а кімнатою розливалася спокійна музика — достоту як у масажному салоні. Дзюркотів фонтанчик із янголом зі зміїною головою, приємно пахла ароматизована свічка.

Терапевт дивився псу просто в очі — і Жуль не відводив погляду. Вони ніби обмінювались якоюсь важливою інформацією. Дихання Жуля поволі заспокоїлося, немов приміряючись до розміреного подиху свого візаві. Раптом Вонг розсміявся. Я запитав, у чому річ. Лікар, не обертаючись, клацнув пальцями, наказуючи мені мовчати, і показав униз. Я був змушений опуститися, притулитися до стіни і чекати завершення їхнього спілкування.

— Ментальні образи, які він мені показав, підтверджують те, що я побачив з вікна, — заявив Вонг, підвівшись із дивовижною гнучкістю. — Він вважає вас псом.

вернуться

10

Петанк — різновид спортивної гри в кулі, яка за принципом нагадує англійську гру «боулз».

вернуться

11

Vigipirate — законодавчо закріплений у Франції стан посиленої боротьби з тероризмом. Вводився не раз — уперше в 1978 році, востаннє — в 2015-му.